—чому не будеш? — перепитав я малого сашка, що сидів у полі, край саду під грушею і наглядав, як пасуться телятка. і сашко розказав мені все, як було. — мої татко — шофер, — почав сашко. — одного разу я попросився, щоб вони взяли мене покататися, коли ввечері везли зерно на елеватор. і татко не одмовили: посадили мене в кабіну, поруч із собою. а як ми вже викотили за село і їхали степом, то якийсь дядьо, що стояв при дорозі з рушницею через плече, підняв руку, аби татко його підвезли. зупинились татко. — залазьте, — кажуть, — лягайте зверху на брезенті. дядьо вибрався наверх, і ми знову поїхали: швидше й фари світять далеко-далеко. а кругом темно- — дивись, сашко! дивись, як он зайчик попереду тікає! — показують татко. стою в кабіні, тримаюся за їхнє плече і дивлюсь. а зайчик закинув вуха назад і прудко-прудко тікає. — по спідометру — п’ятдесят кілометрів дає! — засміявся татко. вони вже хотіли погасити фари і дати сигнал, щоб зайчик звернув з дороги у поле, бо видно було, що він стомився. і тут отой дядьо, що їхав зверху, — вистрілив. так бахнув, що нас оглушив, а поранений зайчик перевернувся, затіпався, потім зіп’явся на передні лапки, а задні вже волочив по дорозі. мені стало так страшно, що я азк затрусився. татко зупинили машину, щоб не переїхати пораненого, а той дядя стрибнув як навіжений і побіг забирати зайчика. вирвав жмуток трави, витер кров на його задніх лапах і піднімає, бачу, щоб у торбу класти. і тоді я почув, як зайчик заголосив від болю і страху на весь степ: «ой! ой! » мов мала дитина. я не втримався і теж заплакав. — заспокойся, синку, всі поранені зайці завжди отак плачуть! — сказали татко. тоді висунулись із кабіни і крикнули тому чоловікові: — геть з дороги! не лізь у кузов! чуєш! — обминули його і поїхали. як вернулися ми додому, то я всю ніч не міг заснути. уже й вуха затуляв, а мені все чулося й чулося оте зайчикове «ой! », «ой! » серед нічного степу. составить план к рассказу

Владаhi    3   15.09.2019 12:40    5