Чому 20-тi роки XX ст. називають «добою українського ренесансу»?

Объяснение:

роки ХХ ст. історики називають періодом «українського відродження». Відродженням освіти,

мови, культури. Але ніде так не виявилися свіжі настрої, як у літературі. Хоча період цей був

коротким, він ознаменований багатьма яскравими особистостями, чиї імена довгий час

замовчувалися: М. Зеров, М. Куліш, С. Єфремов, М. Драй-Хмара, М. Хвильо вий...

Звертаючись до історії, бачимо, що невід’ємно від літературного процесу, розвивається й

літературна бібліографія України. Зусиллями українських бібліографів поступово вироблялися єдині

методологічні засади літературної бібліо графії, науково обгрунтовані принципи підготовки

бібліографічних видань. На той час побачила світ велика кількість посібників, що видавалися

окремими книгами, в журналах, альманахах як списки й огляди. У кожному літературно-художньому

та літературознавчому журналі існувала рубрика «Критика і бібліографія».

30-ті роки принесли зміни: знищувались найталановитіші, творчо продуктивні, незалежно мислячі.

«Розстріляне відродження» в літературі позначилося дуже яскраво: якщо розкрити томи «Української

літературної енциклопедії» і ознайомитися зі статтями про літературознавців, критиків, письменників

20-х років, бачимо таке: «Був репресований», «Реабілітований» або «...з 1930 р. жив у еміграції».

Думка про те, що продукція літературної творчості насамперед підлягає своїм власним законам, тобто

законам мистецтва, відкидається. Ідеологічний відбір літератури стає єдино вірним.

Вивчення творчості письменників того періоду потребує багато зусиль. Бібліографічні посібники

20-х років є необхідними при дослідженні творчості репресованих письменників, літературознавців.

Надзвичайно велику вагу має перший етап роботи – ознайомлення з літературою, збір матеріалів,

потріб них для всебічного висвітлення теми, іншими словами, – орга нізація джерелознавчої бази

дослідження. Якщо бібліографи візьмуть на себе виявлення бібліографічних джерел, це значно