1. По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий "козарлюга".
2. Був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за
десятилітню рійну з ляхами.
3. Був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий,
похилий, а чі йому позападали і наче до , чого придивляються а губи якось
покривились, що ти б сказав — він і зроду не сміявся.
4. син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській
школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном
Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не
всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум
польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над
греко-руською вірою.
5. Діти мої! Наступає страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем
да мечем. Треба нам тепер такого полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиця.
Послужив я православному християнству з батьком Хмельницьким, послужу вам,
дітки, ще й тепер, коли буде на те ваша воля.
6. Темний він був на очі, а ходив без проводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей
носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми? Викупляв невольників із неволі.
Іще ж до того знав він лічити усякі болісті і замовлять усякі рани. Може, він помагав
своїми молитвами над недужим, а може, і своїми піснями; бо в його пісня лилась, як
чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то за все поважали його козаки, як
батька; і хоть би, здається, попросив у кого остатню свитину з плечей на викуп
невольника, то й ту б йому оддав усякий.
7. тілько похитувавсь, гладючи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця.
Така була в його вдача.
8. А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а
на виду дідусь просіяв якимсь свігом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу
доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить.
9. Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні,
промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не
думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних;
от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову!
10.Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове
товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав
мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я
кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бусурменської землі;
буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати.
11. Ходімо лиш до хати. Там нам дадуть таких вареників, що всяке горе на душі
одлигнс. Годі вже вам гуторити про свої смутки.
12. — Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний, і на війні
щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє,— і вмре своєю смертю.
13. Молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя,— замолоду була дуже хороша.
14. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на
сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо,
як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і
грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає —
глянеш раз: здається, супиться; глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і
підніме тебе на сміх.
15. був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у
золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді погетьманськи.
16. І дай, боже, — додав Сомко, — щоб обидва береги Дніпровії приклонились під
одну булаву! Я отеє, скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю.
Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з
Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руськую землю!
17. підхоплю тілько на сідло отєю кралю, та й шукай вітра в полі. Махнем з
побратимом навпростець до Чорної Гори. Ох, да дівчина ж гарна!
18. Добре я знаю сього юроду. Нема, може, і в світі такої щирої душі до мене. Як
проганяв я ляхів з України да одбивавсь од Юруся, то він із своїм німим чорногорцем
визволяв мене не раз із великої біди.
19. — А то ж як? Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на
одного!
20. Лучче б мені довіку не женитись, ніж отеє бачити тебе без пам'яті і гласу!

ulianaroingova    1   21.04.2021 14:18    1