Сказку по картине иван-царевич на сером волке

Тоді Іван-царевич пообіцяв, цареві Афрону дістати королівну Олену Прекрасну, а сам пішов з його палат і гірко заплакав. Прийшов до сірого вовка і розповів усе, що з ним трапилося.
— Гей ти, молодий юначе, Іване-царевичу, — мовив йому сірий вовк, — чому ти слова мого не'послухався і взяв золоту вуздечку?
— Винний я перед тобою, — сказав сірому вовкові Іван-царевич.
— Гаразд, хай буде так! — мовив сірий вовк.—Сідай на мене, на сірого вовка, я тебе одвезу, куди тобі треба.
Іван-царевич сів сірому вовкові на спину, а зовк побіг так швидко,  як стріла,  і біг він, як у  казці мовиться, довго, чи коротко і, нарешті, прибіг у царство королівни Олени Прекрасної.   Підійшовши  до   золотої   огорожі,   яка оточувала чудовий сад, вовк сказав Івану-царевичеві:
— Ну, Іване-царевичу, злазь тепер з мене, з сірого вовка, йди назад тією ж дорогою, якою ми сюди прибули, і чекай мене в чистому полі під зеленим дубом.
Іван-царевич пішов, куди йому було сказано.
А сірий вовк сів біля золотої огорожі і чекав, поки вийде прогулятися в сад королівна Олена Прекрасна. Надвечір, коли сонечко почало заходити, в повітрі повіяло прохолодою, королівна Олена Прекрасна пішла в сад прогулятися з своїми нянями та з придворними панянками. Коли вона увійшла в сад і підійшла до того місця, де сірий вовк сидів за огорожею, — він раптом перестрибнув через огорожу в сад і схопив королівну Олену Прекрасну, перестрибнув назад і побіг з нею що було духу. Прибіг у чисте поле під зелений дуб, де його Іван-царевич чекав, і сказав йому:
— Іване-царевичу, сідай швидше на мене, на сірого вовка.
Іван-царевич сів на нього,   а сірий вовк  помчав їх обох до царства царя Афрона. Няні і мамки і всі боярині придворні, які гуляли в саду з Прекрасною Оленою, побігли мерщій у палац. Зразу ж послали погоню, щоб догнати сірого вовка. Проте, скільки гінці не гналися, не змогли догнати вовка і ні з чим повернулися назад.
Іван-царевич, сидячи на сірому вовкові разом а прекрасною королівною Оленою, полюбив її від щирого серця, а вона — Івана-царевича; і коли сірий вовк прибіг у царство царя Афрона й Іванові-царевичу треба було відвести прекрасну королівну Олену в палац та віддати цареві, Іван-царевич дуже зажурився і почав гірко плакати.
Сірий вовк спитав його:
— Чого ти плачеш, Іване-царевичу?
На те йому Іван-царевич відповів:
— Друже мій, сірий вовче, як мені, доброму молодцеві, не плакати, не журитися! Я від щирого серця -покохав прекрасну королівну Олену, а тепер мушу віддати її цареві Афрону за коня золотогривого, а якщо я її не віддам, то цар Афрон збезчестить мене по всіх землях.
— Служив я тобі багато, Іване-царевичу, — сказав сірий вовк, — прислужуся і в цьому. Слухай, Іване-царевичу: я зроблюся прекрасною королівною Оленою, ти мене відведеш до царя Афрона, він мене прийме за справжню королівну. Візьмеш коня золотогривого, і коли сядеш на нього і від'їдеш далеко, тоді я по у царя Афрона в чисте поле погуляти. І як він мене відпустить з няньками та мамками та з усіма придворними бояринями, і буду я з ними в чистім полі, тоді ти мене згадай, — і я знову коло тебе буду.
Сірий вовк вимовив ці слова, ударився об сиру землю і зробився прекрасною королівною Оленою, так що ніяк і пізнати не можна було, що то не вона. Іван-царевич узяв сірого вовка, пішов у палац до царя Афрона, а прекрасній королівні Олені сказав чекати за містом. Коли Іван-царевич прийшов до царя Афрона з удаваною Оленою Прекрасною, то цар дуже зрадів. Він прийняв королівну, а коня золотогривого віддав Івану-царевичу. Іван-царевич сів на того коня, виїхав за місто, посадив з собою Олену Прекрасну і попрямував до царства Долмата.
А сірий вовк живе у царя Афрона день, другий і третій замість прекрасної королівни Олени, а на четвертий день прийшов до царя Афрона попроситися в чисте поле погуляти, щоб розвіяти журбу-печаль люту. Сказав так йому цар Афрон:
— Ах, прекрасна моя королівна Олено! Я для тебе все зроблю, відпущу тебе в чисте поле погуляти!
І наказав нянькам та мамкам та всім придворним бояриням з прекрасною королівною іти в чисте поле гуляти.