поняття та форми вини. наведіть приклади умислу та необержності​

Форми вини — це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільне небезпечне діяння. Умисел є двох видів: прямий і непрямий.

Формула прямого умислу - усвідомлював, передбачав, бажав. Усвідомлювання особою суспільної небезпечності вчинюваного діяння значить, що вона усвідомлює:

- суспільну цінність блага, на заподіяння шкоди якому спрямовані її дії;

- тяжкість заподіюваної шкоди;

- фактичні ознаки вчинюваного злочину (предмет, потерпілого, місце, час, співучасників);

- забороненість цього діяння кримінальним законом (не конкретну норму, а взагалі);

- свій обов’язок діяти, відвернути настання суспільно небезпечної шкоди, але не діє.

Формула побічного умислу - усвідомлював, передбачав, допускав. Інтелектуальний момент побічного (евентуального) умислу однаковий з інтелектуальним моментом прямого умислу і характеризується тими самими ознаками (усвідомлення особою суспільної небезпеки своїх дій чи бездіяльності; передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності), які повністю збігаються з аналогічними ознаками психічного стану при прямому умислі.

Злочинна недбалість - це таке психічне ставлення особи до вчиненого, за якого вона не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи без-діяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити. За злочинної недбалості суб’єкт не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки і не передбачає її наслідків, тобто інтелектуальний момент вини відсутній.

Об'єктивний критерій недбалості - це обов'язок особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Такий обов’язок на особу покладають:

- закон, службовий стан, фах (професія - лікар, вихователь, водій), прийнятий особою на себе обов’язок угодою, дорученням;

- родинні стосунки (батьки зобов’язані оберігати і утримувати дітей), правила суспільного співжиття, утворені особою угоди, за якими вона зобов’язалась відвернути чи не допустити настання певної шкоди: доглянути дітей, берегти майно тощо.

Об’єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб’єкта. Якщо буде встановлено, що певна особа не була зобов’язана передбачити настання наслідків, то вона не може бути визнана винною в їх настанні. Хто не повинен був, той і невинний.