Поясніть вислів з притчі: "Бо кожному, хто має дасться йому та й додасться, хто ж немає, забереться від нього йте, що він має"

Хазяїн рабів у цій притчі - це Господь. Раби - це всі люди, що живуть на землі. Таланти (або міни в Євангелії від Луки) - це дари, які Бог дав людям. Це їх здатності, вміння, таланти, знання, пізнання про Бога, матеріальне майно, гроші, влада. Різні люди наділені по-різному залежно від того, як вони можуть всім цим скористатися. Бог, як і цей пан, очікує, що ми, перебуваючи тут на землі, використовуватимо ці таланти для розширення Божого царства, для того, щоб замість зла цього світу принести добро. Повернення пана - суд Божий. Ті, хто вірно служили Богові, виконували Його волю, користуючись тим, що у них є, отримають нагороду. Той раб, хто зарив талант у землю, злякавшись пана - людина зі спотвореним, хибним уявленням про Бога, який не знає Божих шляхів і тому не піклується про те, щоб зробити щось корисне для Бога. Він не використовує свої "таланти" для Господа. Тому його доля у вічності буде без Бога. А без Бога як у цьому житті, так і у вічності - муки, плач і скрегіт зубів. Тобто, притча  про таланти  відкриває ключ, який визначає цінність життя. Ось він: «Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має». Спочатку нам може здатися дивним, що людина, яка закопала золото в землю, врешті втратила все, що мала. Але повсякденне життя нас саме цьому вчить: як і природа, яка віддає свої плоди для людини, такі головна суть людського життя – віддавати Богові, «плодоносити». Отже, чого навчає нас притча про таланти?

1. Те, як ти розпоряджаєшся тим, що маєш, сьогодні, визначить я ти житимеш завтра. І навпаки: те, що наше буття є сірим і беззмістовним сьогодні, спричинили ми самі своїми діями в минулому що закопати скарб у землю.

2. Бог дає кожній Своїй дитині дар не для самолюбування та самокористування, а для служіння іншим.