Їхав козак за Дунай,Сказав: "Дівчино, прощай!"Ти, конику вороненький,Неси та гуляй.– Постій, постій, козаче!Твоя дівчина плаче.Як ти мене покидаєш –Тільки подумай!– Білих ручок не ламай,Карих очей не стирай,Мене з війни зо славоюК собі ожидай!– Не хочу я нічого,Тілько тебе їдного.Ти будь здоров, мій миленький,А все пропадай!– Царська служба – довг воїнський,Їхати пора до війська,Щоб границю захищатиВід лютих ворогів.– І без тебе, мій любезний,Враг ізгине лютий, дерзкий.Ти на війну не ходи,Мене не остав!– Що ж тогди козаки скажуть,Коли ж побіди докажуть,Що довг царський я забувІ себе й людей.– Ой мій милий, мій сердечний.Коли ж рок судив так вічний,Ти на войну поїжджай.Мене не остав!– Ой я тебе не забуду,Поки жить на світі буду!Зоставайсь, здоровенька,Прощай, миленька.Свиснув козак на коня, –Зоставайся, молода.Я приїду, як не згинуЧерез три года!
Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.
– Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш –
Тільки подумай!
– Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!
– Не хочу я нічого,
Тілько тебе їдного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!
– Царська служба – довг воїнський,
Їхати пора до війська,
Щоб границю захищати
Від лютих ворогів.
– І без тебе, мій любезний,
Враг ізгине лютий, дерзкий.
Ти на війну не ходи,
Мене не остав!
– Що ж тогди козаки скажуть,
Коли ж побіди докажуть,
Що довг царський я забув
І себе й людей.
– Ой мій милий, мій сердечний.
Коли ж рок судив так вічний,
Ти на войну поїжджай.
Мене не остав!
– Ой я тебе не забуду,
Поки жить на світі буду!
Зоставайсь, здоровенька,
Прощай, миленька.
Свиснув козак на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!