Які стилі мистецтва, поширені в давній час в епоху середньовіччя? ?

Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.

Водночас зведення будівель має відпо­відати духовним потребам людства, впли­вати на його естетичний смак.

Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, прос­пекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві

архітектури виділяють три основні роди:

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять жит­лові, громадські та промислові будівлі.

2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.

3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих райо

Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специ­фічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.

В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.

Визначаючи особливості архітектури, М. В. Ломоносов підкрес­лював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.

Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примі­тивні житлові будівлі – землянки, курені, общинні та пальові будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас ак­тивізується художнє начало

Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн – піраміди, храми, зикурати, ступи, пала­ци – були збудовані для того, щоб славити могутність богів та прави­телів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю.

Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури».

Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вави­лонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життє-стверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля – Акрополя з його головним храмом – Парфеноном.

Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури – каріатиди, що підтримували перекриття хр

У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру».

Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму – Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровади­ли в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони.

Саме архітектура давнього світу заклала фунда­мент для подальшого розвитку цього виду мис­тецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму – історично сформованої сукупності ху­дожніх засобів та прийомів, – що був тісно пов 'я-заний із своїм часом, соціально-політич <ою ситу­ацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору.

Візантійська архітектура виникла після 330 р. н. е. Значний вплив на її розвиток мала культура античності, основні принципи якої знайшли своє втілення у найяскравіших взірцях архітектурного мистецтва Візантії. Це храм се. Соф;;' (532–537) у Константинополі, при спорудженні якого використовували різнокольоровий мармур і майоліку; храм Сан-Вітале (526–547); значна кількість соборів-базилік і палаців.

Розкішне оздоблення та багатий декор візантійських храмів справ­ляли велике враження на віруючих. Саме ця характерна ознака архі­тектурного мистецтва Візантії тривалий час була його визначною рисою і активно використовувалася православною церквою. Великий вплив візантійська архітектура мала також на розвиток цього виду мистецтва у Болгарії, Сербії та Стародавній Русі.

Готичний стиль (від італ. §оіісо – готський, варварський) виникає у XII ст. Він існував у межах феодально-релігійної ідеології, був позначений високою художньо-стильовою єдністю, превалюванням вертикальних композицій. Готичний стиль поширений у багатьох країнах Західної Єв­ропи, а його яскравим взірцем вважається Реимський собор (Франція).