Зіставте схему побудови, образи ліричного
роя і героїні в 11-му сонеті данте, присвяченому беатріче, та сонетах
петрарки. визначте характерні ознаки класичного італійського сонета​

ответ:

объяснение:

італію називають колискою європейського відродження. саме там було створено класичну модель ренесансної культури, на яку орієнтувалися у своєму розвитку інші європейські країни. саме в італії зародився рух учен их-гуманістів, які заново відкрили античну культурну спадщину. саме італійські художники, скульптори, письменники почали розробляти принципи зображення реальної людини й реального світу. неоціненний внесок у цю справу зробив знаменитий поет, учений-гуманіст франческо петрарка.

народився митець 20 липня 1304 р. в місті ареццо в сім’ї вигнаного з флоренції за приналежність до партії «білих гвельфів» нотаріуса петракко (прізвище батька він згодом змінив на латинський манір). у 1312 р. родина переїхала до авіньйона, де тоді розташовувався папський двір.

у 1316 р. за порадою батька франческо почав вивчати юриспруденцію. однак невдовзі з’ясувалося, що право цікавить його значно менше за творчість давньоримських поетів і ораторів. після смерті батька в 1326 р. петрарка перервав навчання. він працював клерком у кількох авіньйонських конторах, а дозвілля присвячував переважно світському життю, дружньому спілкуванню й віршуванню.

у 1330 р. петрарка прийняв духовний сан і вступив на службу до кардинала джованні колонна, що забезпечило йому пристойний прибуток і можливість подорожувати. досхочу францією,

фландрією, німеччиною, італією, іспанією, від 1337 р. поет оселився в мальовничому містечку воклюз. жив він аскетично: їв один раз на день, спав не більше шести годин, весь інший час віддавав науці й письменству. «самотність без наук, — стверджував петрарка, - вигнання, в'язниця, мука, але приєднай до неї науки - і отримаєш батьківщину, свободу, насолоду».саме таким було його добровільне усамітнення -у благословенній гармонії з природою, зі світом, із власною душею.

вивчаючи античну літературу, петрарка позбувся тягаря офіційної церковної ідеології. твори давніх авторів навчили поета бачити в людині прекрасну земну істоту, а в її внутрішній свободі - чи не найважливішу цінність життя. «я зроблю все, щоб під старість не навчитися рабства, і сподіваюся, що мені це вдасться: всюди і завжди я залишуся абсолютно вільним. я маю на увазі свободу духу, бо в усьому, що стосується тіла й всього іншого, мимоволі доводиться підкорятися тому, хто сильніший за нас»,- писав митець.

відтак петрарка перейнявся думкою про необхідність відродження в італії величі, слави й республіканської доблесті давнього риму. цю ідею він втілив у творі «про знаменитих мужів», де, спираючись на праці давніх істориків, подав біографічні портрети «великих республіканців». за цієї книжки митець сподівався вплинути на національну свідомість своїх співвітчизників.

авторитет петрарки як мислителя-гуманіста, освіченої людини й насамперед як лірика дедалі зростав. 8 квітня 1341 р. його офіційно визнали «королем поетів». під час велелюдної церемонії в римі сенатор республіки увінчав убраного в королівську мантію митця лавровим вінком. відродження цього античного ритуалу символізувало відновлення честі поезії: уперше після багатьох століть панування церкви духовним лідером освіченої європи став світський поет.

слава відчинила для петрарки двері найбагатших і найіменитіших домів італії. флоренція, що колись вигнала поетового батька, запропонувала йому громадянство. однак митець відхилив цю пропозицію, адже почувався громадянином і патріотом усієї країни. за власним вибором він переїздив з міста до міста, користуючись гостинністю тамтешніх аристократів. коли поетові дорікали, буцім приймає милості «сильних світу цього», він незворушно відповідав: «це лише здавалося, що я жив при князях, насправді ж князі жили при мені».у розкошах, так само як і в глушині, петрарка працював по кільканадцять годин на добу. його мистецький доробок - це детальне дослідження внутрішнього світу особистості, утвердження нового ідеалу людини - земної, одухотвореної, творчої, допитливої.

вершинним творчим досягненням петрарки вважають збірку віршів «книга пісень» (або «канцоньєре»; від італ. — пісня),що збурила європейську лірику. це — своєрідна поетична сповідь, історія щирого й безкорисливого кохання поета до жінки на ім’я лаура.

усвідомивши нерозділеність свого почуття, ліричний герой петрарки не зрікається його. любов набуває в «книзі пісень» характеру поклоніння й водночас відображає суперечливість внутрішнього світу людини, адже поєднує насолоду й біль, щастя й страждання.