Як за лісом, за пролісом Ясне сонце сходить. Як за морем за далеким Десь воно заходить,- Я згадую інший ранок, Інший вечір бачу, Та й думаю: було колись – Тепер не побачу. Я згадую тоді про степ, Широкий, пахучий, Та й думаю: і я тоді Неначе був луччий. Там був простір, всюди воля, Жилось, як хотілось; Молодому, безпечному І лихо не снилось. Вийдеш собі – любо глянуть: Кругом все співає… Куди ідеш, чого ідеш? – Ніхто не спитає. Небо ясне, степ – як море, Трава зеленіє, Льон синіє, гречка пахне, Пшениця жовтіє.

По пшениці теплий вітер Хвилями

гуляє, Молодую пшениченьку Неначе гойдає. Над берегом чайка скиглить, Діток доглядає; На толоці вівчар в брилі На сопілку грає. Там синіє Дніпр широкий З жовтими пісками, З високими берегами, З темними лісами… Шумить, біжить стародавній І буде шуміти, А мені вже, самотньому, Та й не молодіти… Года ж мої, орли мої, Скажіть, де ви ділись: Чи ви в лісі, чи ви в морі З лиха притаїлись?
Озвітеся, вернітеся, Я вас пришаную, Як дівчину коханую, Я вас поцілую! Нема чутки, нема вістки, І не озовуться,- Тільки в степу речі мої За вітром несуться… Видно, вже вас, годи мої, Та й не дожидати; Двічі, мабуть, козакові Не парубкувати…

Нехай же вам, годи мої, Легесенько йкнеться Та з іншими, та з кращими Хороше живеться сделать анализ

armenchik2007    3   20.04.2021 12:17    0