У чому полягало новаторство поетичної творчості Гійома Аполлінера?

Объяснение:

Літературну творчість Гійома Аполлінера визначають як авангардистську, однак його новаторство ніколи не мало агресивного характеру. Поет, на відміну від деяких своїх сучасників, не закликав до відмови від мистецьких традицій минулого. У його ліриці відобразилися яскраві риси символізму, давнина і сучасність, вишукана образність і жива мова. Особливість естетики Аполлінера полягає в поєднанні світу глибоких душевних переживань, символістської філософічності, парадоксальності з новітніми засобами віршування та оригінальною побудовою образної системи.

Колись

Колись я ждав себе самого

Казав Гійоме час тобі прийти

Щоб я спізнав нарешті що я за один

Адже я знаю інших

Я знаю їх п'ятьма й ще кількома чуттями [...]

О люди я вас знаю

Почую тільки кроки

І непохитно визначу куди вони прямують [...]

«Кортеж», переклад із французької Миколи Лукаша

Визначною подією в літературному житті початку ХХ століття, що вплинула на подальший розвиток поезії, стала збірка «Алкоголі» (1913 рік). Її новаторські риси привернули увагу сучасників. На тлі елітарно-вишуканої і манірної тогочасної поезії простота багатьох віршів Аполлінера видалася доволі несподіваною. Їхня незвичність, зокрема, була в поєднанні «симпатичного індустріального модерну» з містикою, мук любові з іронічністю, відчуття глобальних цивілізаційних змін із біблійними образами.

Назва книги «Алкоголі» символізує п'янке відчуття повноти життя, яке поет п'є великими ковтками. Це життя вміщує в собі і «смерть кохання», і усвідомлення різноманіття світу-почуттів-образів, і тугу за мріями, що не збулися, і невпевненість перед майбутнім.

Мені й себе вже не жаль

Не можу вимовити мук мовчання

Усі слова що мав сказати обернулися в зірки

Ікар поривається до моїх очей одного й другого

Носильник сонць горю між двох туманностей [...]

Я чаяв кінця світу

Аж мій кінець настиг ревучим ураганом

(«Мені й себе вже не жаль...»)

Поет-новатор відкидає зацикленість на обмеженому колі прийомів певного літературного напряму і створює нову поетичну мову. Аполлінер відмовився від високої тематики і довершеності мови символістів. У поезіях збірки «Алкоголі» він не ставить жодних знаків пунктуації, наполягаючи на читанні віршорядка на одному диханні, вважаючи, що кожен віршорядок має власний ритм. Гійом Аполлінер нерідко використовує «важкий ритм», несиметричні віршорядки.

У своїх постсимволістських поезіях збірки «Алкоголі» Аполлінер поєднує серйозне з комічним, пише сміливо, розкуто, конструює нові слова, нерідко використовує верлібр (вільний вірш), складні метафори, несподівані асоціації, символи, розмовний ритм і навіть «непоетичну» лексику:

«...Он сфінксів череда тюпачить до сфінксарні

пастуший спів обрид на вічнім попасанні...»

(«Злинаючи з висот де мислить вічне світло...»)

«...Акули зирили жадібними очима

На трупи днів що їх черва зірок точила...»

(«Емігрант із Лендор-Роуда»)

Митець стає творцем нового реалізму — надреалізму, який отримав назву «сюрреалізм». Під терміном сюрреалізм Аполлінер розумів нове мистецтво, яке відображає і розуміє життя навіть більше, ніж реалізм, бачить саму сутність буття. Аполлінер називає себе «поетом сучасності», його цікавить життя в усій різноманітності.

Гійом Аполлінер, перебуваючи біля витоків сюрреалізму, відмовився від формальних правил віршування. Він зосередив усе своє завзяття на максимальному наближенні поезії до життя. У сюрреалістичних творах нема наперед визначеної теми — митець просто записує те, що спливає у його свідомості, — від цілком конкретних відчуттів до асоціативно-таємничих образів. Автор вдається до вільного плину думок і образів, часом використовує записи реальних розмов, створюючи у такий іб нову поетичну форму — вірш-бесіду, поему-бесіду..