"Уявіть собі широкі дунайські степи: ні кінця їм не видно, ні краю... Стелиться степом битий шлях. А хто ж то скаче шляхом? Може, татарин женеться за якимось бідолахою? Ні, то не татарин, то запорожець скаче. Не з товариством йде, сам-один. Шапка на ньому травою підшита, вітром підбита. Жупан розпанаханий, крізь діри голе тіло світить. А зовуть козака Голота. Хоч шапка дірява, зате кінь добрий - три дні біжить, не втомиться. Хоч одіж у лахмітті, зате зброя справна: і спис є, і пистоль, і гостра шаблюка. Думаєте, гуляє козак із Січі аж до Дунаю? Ні, друга свого, Максима, їде визволяти з неволі.