Твір яким має бути справжній лицар,айвенго

Під впливом церкви та поезії, що фактично оспівувала лицаря як ідеал воїна, сформувався характеристика, притаманна лише справжньому лицарю: 

Це мужній, сильний, вправний воїн, що дотримується лицарської присяги, а саме: щодня слухати обідню, бути безстрашним, ризикувати за католицьку віру, охороняти церкви і духівництво від грабіжників, охороняти вдів і сиріт, уникати несправедливого оточення і брудного заробітку, для порятунку безневинного йти на поєдинок, відвідувати турніри тільки ради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, жити бездоганно перед Господом і людьми, боротись проти зла, бути щедрим, правдивим, дотримуватись слова, любити Батьківщину. 

Для лицаря було кілька найважливіших речей – це віра, честь, дама серця. 

Вірність Господу для такого воїна завжди на першому місці, молитви – невід’ємна частина його життя. Зважаючи на це багато разів церкві вдавалось зібрати воїнство для Хрестових походів нібито з метою визволення гробу Господнього (хоча мова йшла лише про захоплення нових земель). До того ж присяга лицаря, зважаючи на тодішні настрої церкви включала в собі ненависть до «невірних». 

Честь полягала у дотриманні присяги і морального кодексу. Ніхто не мав права спаплюжити честь лицаря без наслідків. Воїн мав відстояти свою честь і міг визвати суперника на поєдинок. 

Однією із найпрекрасніших сторін брудного Середньовіччя був феномен «прекрасної дами». Це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. Любов стала служінням "прекрасній дамі", поклонінням їй. Дама серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. У кодексі рицарської любові центральне місце займали ратні подвиги на честь "прекрасної дами" і її прославляння. Лицар бився на турнірах, прикріпивши рукавички своєї пані до шолома і прибивши до щита табличку, чесноту, що звеличила її, і красу.

На протязі X – XV ст. лицарі були більше ніж просто воїни, вони становили привілейовану групу вищого суспільства. 

Поділ землі співвідносився з витратами на озброєння лицаря, а шляхетна поведінка вважалася прикладом для наслідування. 

Лицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, заможних феодалів. З часом утворився окремий лицарський стан. 

Лицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил. 

Посвячення у лицарі було важливою та урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися лицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сеньйору, боротися з ворогами християнства, захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених. 

Формувалася своєрідна лицарська культура. Вона визначалася поняттям станової честі, лицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство. 

При дворах і замках заможних феодалів, де лицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення. 

Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості лицаря. Тож серед характеристик лицаря можна виділити основні: - Мужність - Вірність - Щедрість - Розсудливість - Відчуття честі – Свобода