Твір втілення ідеалів античного героя в поемах Іліада та Енеїда Буду благодарна если вы напишите в течении часа

ЭПОС - хвалебная песнь в честь богов и мифических героев.

В античности длинные, широкомасштабные эпические произведения почти

всегда написаны гекзаметром, который схематично можно представить так:ˉ ˉ / ˉ ˘ ˘/

ˉ // ˘ ˘ / ˉ ˘ ˘/ ˉ ˘ ˘/ ˉ ˘ – дактилический гекзаметр, т. е. 6 дактилических стоп,

состоящих из одного долгого и двух кратких слогов. На третью стопу после первого

долгого слога (на словоразделе) приходится пауза – цезура. Однако во всех стопах,

кроме пятой, возможна замена дактиля спондеем – стопой, состоящей из двух

долгих слогов.

Н. И. Гнедич, переводчик «Илиады» на русский язык (1829 г.), чей перевод по

праву считается классическим, стремился передать не только содержание поэмы, но

и форму – метрический размер. Так звучит на русском языке первая строка

бессмертного творения Гомера:

Гне́в, бо/ги́ня вос/по́й // Ахи/лле́са, Пе/ле́ева/ сы́на

(«Илиада»)

Римский поэт Публий Вергилий Марон, создавая эпическую поэму «Энеида»,

также использовал дактилический гекзаметр. Приведем первые строки этой поэмы:

Árma vi/rúmque ca/nó, //Troi/aé qui/ prímus ab /óris

Ítali/ám fa/tó //profu/gús La/víniaque /vénit

Lítora/;

(«Энеида»)

Би́твы и/ му́жа по/ю́,//кто в И/та́лию /пе́рвым из /Тро́и –

ро́ком ве/до́мый бег/ле́ц //– к бере/га́м при/плы́л Лави/ни́йским…

Объяснение:

Історичний шлях народу, як правило, починається з фантастичних переказів героїчних міфів, красивих легенд. У цих творах завжди є приховане зерно історичної дійсності, і це зерно завжди оздоблене фантазією оповідачів.

Уже в першому тисячолітті до нашої ери давні греки слухали віршовані оповідки про Троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея. Учені довгий час уважали події, про які розповідають епічні поеми "Іліада" та "Одіссея", більш міфічними, ніж історичними. Авторство цих поем приписували давньому народному співцю Гомеру. Але в сімдесятих роках XIX століття археолог Шліман розкопав на узбережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в "Іліаді".

Якщо вірити Гомерові, війна між ахейцями та троянцями спричинилася внаслідок викрадення троянським царевичем Парісом славетної красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая. Ця подія сталася не без до верховного олімпійського бога Зевса, котрий пхукав привід утягти людей до винищувальної війни. У своєму творі Гомер не тільки розповідає про подальший розвиток подій, а й описує приклади незрівнянної мужності та відваги, що їх проявили кращі герої Еллади.

Описуючи бойові сутички, автор неодноразово підкреслює самовідданість улюбленців народу Ахілла та Гектора. Саме ці воїни є уособленням ідеалу людини, чоловіка, героя. Наче страшний буревій, лютував Гектор, закликаючи троянців мерщій здолати рів. Герою було подано віщий знак — він побачив подряпану до крові змію, яка вкусила в груди орла. Але Гектор, не шкодуючи власного життя, разом зі своїми воїнами трощив вежі, розбивав бійниці, видирав із землі міцні палі, що на них тримався весь кріпосний вал. І саме Гектор першим прорвався крізь ахейський вал, здобувши найвищої слави.Підкреслюючи міць Гектора, Гомер зауважує, що той був схожий на самого бога війни й завжди знаходився попереду. Тіло героя захищав щит, обтягнутий грубезною шкірою та оббитий міддю. Над чолом Гектора виблискував шолом із довгою чорною гривою, що грізно майорів у повітрі. Мужність героя — результат розумної волі. Йому, звичайно, знайоме почуття страху, але Гектор навчився його долати, бо війна — це його обов'язок перед батьками, сином та всіма співвітчизниками. Дружина героя Андромаха благає героя не піддавати життя небезпеці й залишитися у фортеці, але він відмовляється. Серце не дозволяє Гекторові кинути своїх воїнів, свій народ у таку хвилину. Гомер майстерно змальовує надзвичайної краси людські стосунки між героєм Трої та Андромахою. Ніжна дружина просить чоловіка бути обережним, берегти своє життя, на що Гектор ніжно пропонує Андромасі не ранити серця непомірною скорботою. '

Один із найефективніших епізодів "Іліади" — це бій між героями ахейців та троянців: Ахіллом та Гектором. Вихопивши з піхов важкий меч, Гектор кинувся на Ахілла, як дужий гірський орел крізь темні хмари падає на ягня або зайця. Ахілл чекав на нього, страшний і могутній у своїй військовій досконалості: величезний щит боронив йому груди, а на шоломі сяяла пишна золота грива, яку кував бог усіх ковалів Гефест. Під час важкого двобою Гектора було смертельно поранено. Відчуваючи близьку смерть, герой турбується про батьків, про маленького сина й молоду дружину.

Обом учасникам надлюдського двобою властиві пристрасне бажання перемогти й прославитися, а також висока військова доблесть. До того ж Гомер у своєму творі показує, який шляхетний характер має Ахілл. Цей герой — щирий і чесний, вірний товариш. У душі Ахілла відбувається боротьба між жагою помсти й благородством, між любов'ю до вітчизни й сплюндрованою людською гідністю. Саме непереможний Ахілл втілює в собі ідеал воїна тих часів, а образи Гектора й Ахілла взагалі уособлюють морально-етичні ідеали народу.

Поеми Гомера, цього кумира сотень поколінь, сліпого безпритульного мандрівника за життя, постають як гімн людському розуму, чесній праці, доблесті й мужності.

Объяснение: