Твір роздум над образом Григорія Печоріна

Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу», на мій погляд, незвичайне явище літератури взагалі і, зокрема, літератури XIX століття. Це твір, який змушує читача думати, міркувати, заглиблюватися в думки і почуття персонажів, намагатися зрозуміти і пояснити для себе їхні вчинки. Історія, розказана Лермонтовим, захоплює, як цікава гра, тому що майже всі люди люблять загадки.

А головною загадкою в творі, звичайно, залишається образ Григорія Печоріна. Це, безсумнівно, багатоплановий, об’ємний, неоднозначний характер, і мета автора – якомога повніше розкрити його у всіх можливих проявах. Дивовижно те, як письменник втілює у творі свою ідею: він немов аналізує Печоріна, кладе на шальки терезів його дії, думки, почуття. Читач знайомиться як з враженням оточуючих героя людей, з реальними подіями, що відбуваються навколо нього, так і з його душевним станом, ходом міркувань, внутрішньою стороною, виворотом його життя. Це допомагає розібратися в тому, хто ж є герой нашого часу.

Ще в передмові Лермонтов каже, що герой нашого часу – це «портрет, складений з пороків усього … покоління, в повному їх розвитку». Тому з самого початку образ Печоріна сприймається як цілком негативний, що в наслідку підтверджується його вчинками і поглядами. Але, на мою думку, не варто однозначно негативно ставитися до цього героя, адже не випадково автор завершує передмову так: «Досить і того, що хвороба вказана, а як її вилікувати – це вже Бог знає!». Думаю, саме тому не можна безапеляційно засуджувати Печоріна: до людей, що страждають якою-небудь недугою, слід виказувати скоріше співчуття, ніж неприязнь. А в даному випадку героя дійсно вразила хвороба, але не тілесна, а духовна, поширена в тогочасному суспільстві, хвороба, відголоски якої не зникли і в наші дні.