Твір на тему " Жіночі образи в романі "Айвенго"
ДУЖЕ ТРЕБА, БУДЬ ЛАСКА

Объяснение:

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ. У романі «Айвенго» В. Скотт відтворює англійську дійсність часів середньовіччя, часів лицарських турнірів і подвигів на честь пре­красних дам. Проте частіше мужнім воїнам доводилося боротися не за честь жінок, а за гроші та владу. Один із героїв-злодіїв, де Брасі, звертаючись до Ровени, говорить: «Невже ти не знаєш, що честолюбство й користь породжують не менші ревнощі, ніж кохан­ня». У XII ст. (події саме цього періоду зображені в романі) полі­тична ситуація в країні ускладнилася міжусобною ворожнечею ан­глосакських і норманських феодалів, та боротьбою кріпаків проти цих двох ворожих таборів. Чоловіки сперечалися, боролися, але весь цей час їх підтримували вірні подруги. Жінки, зображені В. Скот­том, мають різні характери, різні уподобання, проте всіх їх об’єднує надзвичайна духовна сила і вроджена шляхетність.

Ровена походить із давнього аристократичного роду, проте пове­дінка її не така вже типова для жінок того часу. Письменник не­одноразово звертає увагу читача на красу цієї дівчини: вона висока на зріст, має білосніжну шкіру, благородні обриси голови й облич­чя. Особливо вражають очі Ровени — очі справжньої жінки, справж­ньої королеви краси: «Здавалось, очі ці були здатні як запалювати, так і заспокоювати, як наказувати, так і вмовляти…».

Ровена демократична, оскільки звикла керуватися своїм серцем, а не примхами оточуючих чоловіків. Уже у першому епізоді, коли ми знайомимося з героїнею, можна переконатися у справедливості цієї думки.

Ровена виходить назустріч гостям, незважаючи на здивування та невдоволення Седріка. Це був виклик, породжений таємницею, яку вона приховувала в серці. Подорожні прибули з Палестини. А Ровена чекала новин з цієї країни, бо туди поїхав її коханий Айвен­го. Ровена не менш смілива, ніж її обранець Айвенго. Ровена захи­щає коханого, хоча й не знає, чи залишився він живим. Так само сміливо поводить вона себе, опинившись у полоні розбійників. Хоча, з іншого боку, вона впливає на свого ворога де Бефа не сміливими вчинками, а жіночою слабкістю й сльозами. На мій погляд, образ Ровени надто ідеалізований — її вчинки можна передбачити, а тому набагато цікавішим є образ вродливої єврейки Ребеки.

Протягом усього роману автор підкреслює, що Ребека ані кра­сою, ані благородством, ані шляхетністю не поступається представ­ницям найславніших норманських та англосаксоньких родів: «І хоча погордливі дами, які сиділи на верхній галереї, із ненавистю диви­лися на чарівну єврейку, потай вони заздрили її красі та багатству». На відміну від цих аристократичних красунь, Ровена не тільки шляхетна, а в першу чергу, добра. Саме вона врятувала Айвенго від неминучої смерті, коли його було поранено на лицарському турнірі.

Ребека — це справжній лицар, хоча й жіночої статі. Згадаємо, приміром, її слова, звернені до злодія Буагільбера: «Перед тобою стояв вибір: пролити кров невинної жінки або ризикнути своїми земними вигодами й надіями». Сама Ребека зробила правильний вибір: ми можемо припустити, що вона була закохана в Айвенго, але, шануючи його почуття до Ровени, відмовилася від будь-яких зазіхань. На захисті Ребеки були сила волі, гострий розум, а до того ж їй вже доводилося боротися із небезпекою. Дівчина розумі­ла, що насправді загрожувало їй та представникам її народу. Мож­ливо, саме тому вона обрала у житті шлях небезпечний, вирішив­ши присвятити себе служінню людям.

У передмові автор наголошує на тому, що сюжетна лінія Ребе­ка — Айвенго була введена їм навмисно. Головним своїм завданням він вважав довести читачеві, що справжня доброчесність не завжди винагороджується.

Кожен з нас повинен навчитися стримувати свої бажання й при­страст за життям доводить, що самозречення та пожертва своїми пристрастями заради обов’язку рідко бувають ви­нагороджені і що внутрішнє усвідомлення виконаних обов’язків дає людині істинну винагороду — душевний спокій, який ніхто не може ані відібрати, ані дати».

З цією ж метою В. Скотт виводить інший жіночий образ — об­раз старої Ульріки. Колись вона була вільною і щасливою, але Це тривало недовго. Замок її батьків захопили норманці. Вони вбили батька й братів Ульріки, а її саму зробили коханкою, рабою своїх пристрастей. Минув час — і Ульріка поступово звикла до свого рабсь­кого становища. Ставши свідком визволення родового замку Торки- ля Вольфгангера військом Робін Гуда, вона вирішила помститися за роки свого приниження. Жінки, зображені В. Скоттом у романі «Айвенго», викликають повагу й шанування — вони прекрасні, вони сміливі й сильні духом.