Твір на тему «Я володар чарівної крамниці»

Я не можу вам дати точну адресу крамниці, де я працюю. У податковій інспекції, у довідковому бюро вам теж нічого не скажуть. Більш того, я знаю людей, які ніколи — розумієте, ні-ко-ли! — до нас так і не змогли потрапити. Учора бачили двері, вітрину, але все справи, справи, відкладали на потім — і ось... Навіть ні замка на дверях, ні напису "Зачинено" — просто нічого. Як і не було. Я забув ще попередити: банківського рахунку в нас теж немає, бо немає юридичної адреси. І замовити товари не можна: багато хто з відвідувачів і сам не знає, що йому у той час буде потрібно. Натомість наші товари зберігають свої властивості дуже довго, якщо не псувати їх необережним словом або недовірою.

Так, наприклад, один дідусь, що мав у дитинстві розмовляючих олов'яних солдатиків (знак якості нашої фірми), випадково знайшовши їх у шухляді старої шафи і подарувавши онукові, почув, що вони виконують його накази. Після того ж самого чарівного слова, що й раніше! Правда, за появи дорослих солдатики поводили себе як звичайнісінькі іграшки, але хлопець розповідав про штурм фортеці, роль якої виконувала бабусина скриня, як справжній генерал.

Справа в тому, до чиїх рук потрапить товар. Ось, наприклад, чарівні різнокольорові кульки. Ви що, гадаєте, ми тримаємо їх у крамниці або привозимо кожного понеділка зі складу? Ні, кожен із працюючих у нашій крамниці може вилучати їх просто з повітря. Вам який колір подобається? Але, гоп! Дарую. Ні-ні, які гроші, я ж сказав — дарую... Не тримати ж мені його у роті під час розмови. І оцей, за вухом, теж заважає. Беріть! Комусь подаруєте для доброго настрою. Не зумієте з-за вуха, дістанете просто з кишені. Головне — посміхнутися.

А ось шухляда, в якій все зникає: зошити з помилками, листи з невиконаними обіцянками, мої цигарки. Це, мабуть, моя жінка накоїла, бо в неї така ж сама, для шпильок та ґудзиків, так там все на місці. А син і без всякої чарівної шухляди олівці кожного дня губить...

Вибачте, я зайду до маркету, куплю молока. У куточку, де з'являються вимріяні тварини, треба завжди мисочку із свіжим молоком ставити. Я вже помітив, що мріють частіше про собак або кошенят.

Ні, молоко не чарівне, треба тільки справжнє, а то звикнуть до чарівного, що потім новий хазяїн робитиме? А тим, хто спробує — від скупості — намалювати миску з молоком чи підсунути порожню, умовляючи звірятко поїсти, я наш товар не відпущу. Така інструкція є.

Який товар найцікавіший? Мабуть, чарівне люстерко. Показує, який ти насправді. Ні, поки ще ніхто не наважився взяти додому — не дуже зручно.

Що там за стілець у кутку? Це машина часу. Трохи оббивка потерлась, бо дітлахи, відлітаючи у майбутнє, включають повну швидкість. Чи користувався нею я сам? Так, з'їздив у минуле — вибачитися перед бабусею, що приділяв їй мало часу, поспішаючи на стадіон...

Сфотографуватися до газети? Ні, не можна. Розумієте, все одно буде засвічена плівка. Самі здогадайтеся, чому...

Вибачте, ось іде мій добрий знайомий. Він прибігав сюди ще хлопчиськом. Потім приводив дружину, дочку. Зараз іде з онукою. Він і сам може творити чудеса, і я із задоволенням взяв би його у компаньйони...

Вам — сюди, двом покупцям залишатися не можна. Ось вам чарівна авторучка — пише чудові інтерв'ю, не перекручує фактів і зовсім не робить помилок...