Твір на тему: безсмертне кохання мавки у драмі-феєрії лесі українки "лісова пісня"

леся українка також не могла оминути у своїй творчості теми кохання. і один з найкращих творів, присвячений цій тематиці, – драма-феєрія «лісова пісня». у цьому творі кохання розгорілося між представниками двох різних світів – мавкою, донькою природи, і лукашем, звичайним сільським хлопцем. це почуття виникло у них раптово і розгорілося як полум`я. мавка, прокинувшись від зимового сну, почула, як лукаш грає на сопілці. ця музика вразила її, пробудила душу… вона сама знайшла лукаша… їхні почуття були щирі і безпосередні, як сама природа. вони кохали одне одного такими, якими вони були. але лукаш – усього лише людина. він забрав мавку з лісу до свого будинку, його мати перевдягла її у якесь дрантя і заставила робити те, що вона просто не могла – жати, тобто нищити природу, частиною якої була, власне, і сама дівчина. як і в нашому житті, любов знищила сіра буденність. мавка перестала бути вільною, бути собою. вона не була вправною господинею, не була щасливою на людському обійсті. можливо, саме це і пригасило почуття лукаша. він прийняв іншу жінку, мавка ж не змогла забути коханого…

чи кохав лукаш мавку? на мою думку, він був закоханий у мрію. не в справжню живу дівчину – в ідеал, який він сам створив собі. доти, доки вони з мавкою бачилися у лісі біля озера, доки мавка жила своїм життям, вона і була йому цікава. як тільки вона змінилася (а зробила ж це дівчина заради нього) – його почуття охололи. лукаш не витримав випробування звичайними буднями – дивно, але і зараз найчастіше кохання гине саме через це.

а що ж дало кохання мавці? страждання, горе, невже це варте такого чистого і щирого почуття? але дівчина не вважала себе нещасною. коли вона повертається до лукаша вербою, то говорить:

ти душу дав мені, як гострий ніж

дає вербовій тихій гілці голос…

тож дійсно, кохання і біль нерозривні. якщо ти кохаєш – ти живеш. кохання окриляє душу. мавка любила лукаша по-справжньому. вона ладна була заради нього мінятися, змінювати своє життя, ладна була вмерти для того, щоб міг жити він. таке кохання важко назвати щастям, адже воно дійсно нерозривно пов`язане з болем та стражданнями. але саме через кохання мавка стала вічною – вона продовжилася у пісні, у грі сопілки… і буде продовжуватися завжди, допоки існуватиме на світі це світле і гірке почуття – кохання!