Час, коли жив автор «Слова про похід Ігорів», був дуже напружений в історії наших предків. Київська Русь втрачала свою колишню могутність, почала роздрібнюватися на окремі князівства, які ворогувалиміж собою, вели братовбивчі війни на території сусідів. З князівських міжусобиць скористалися половці — кочові племена, які, у XI—XII століттях розгромивши печенігів, зайняли весь степовий південь сучасної України, а також тримали під контролем увесь Крим і басейн ріки Дон аж по Сулу та Рось. Вони, починаючи від 1061 р. аж до середини XIII ст., постійно нападали на руські землі, грабували, палили, брали людей у полон і швидко зникали.Щоб якось зарадити страшному лихові, князі укладали з половцями мирні договори, задобрювали їх подарунками, одружувалися з дочками половецьких ханів, але все це мало допомагало , бо між князями не було одностайності, та й вони самі не раз приводили кочівників на руські землі, щоб з їхньою до звести рахунки з суперниками.Руський народ вимагав від князів припинення чвар і об'єднання для боротьби проти половців. Розуміли небезпечність ситуації і самі князі, тож вони почали активніше чинити опір степовим кочівникам, вдаватися до рішучих заходів. Зокрема, у 1183 році великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців, а одного з їхніх ханів, Коб'яка, взяв у полон.Однак новгород-сіверський князь Ігор не зміг узяти участь у переможному поході: гой розпочався навесні, й ожеледь перешкодила кінному війську Ігоря наспіти вчасно. Гордий і сміливий князь вирішив завоювати половців і собі, що йому спочатку і вдалося. Окрилений успіхом, Ігор через два роки виступає у другий похід, який розпочинається 23 квітня 1185 року. Разом із ним вирушають також його син Володимир, що княжив у Путивлі, та племінник Святослав Ольгович із Рильська.Йшли довго. На дев'ятий день опівдні у верхів'ї Дінця мусили зупинитися, бо сонце нараз кудись щезло, і настала темінь, на небі мерехтіли зорі. Тривожно стало в кожного на серці. Досвідчені бояри порадили Ігореві відкласти похід, бо затемнення сонця, за повір'ям, віщує лихо: не буде успіху в поході. Та Ігор не зважив на пораду. І військо, переправившись через Донець, рушило до Осколу, де два дні стояло табором — очікувало Ігоревого брата Всеволода, князя Трубчевського із дружиною.Об'єднавшись, руські князі продовжили похід. На річці Сольниці їх уже чекали половці. У п'ятницю, 10 травня, вранці, на русинів кинулася ворожа кіннота. Готові до бою, вишикувані у бойовий лад руські воїни пішли на зближення із супротивниками. Немало половців було вбито, ще більше забрано в полон, захоплено рухомі вежі (намети, кибитки) та дорогоцінності.Руське військо заночувало в степу. А на світанку наступного дня його оточили половці, як густий бір. Билися русичі з ворогами не на життя, а на смерть цілий день до вечора в суботу, увесь вечір і цілу ніч.Фатальний кінець настав уранці в неділю: не витримавши навали численних половецьких орд, почали тікати допоміжні війська з осілих кочівників. Ігор, що кинувся їх завертати, потрапив у полон, а згодом половці захопили й інших князів. Дружина панічно відступала, багато воїнів було порубано, а решта потонула в Торських озерах.Здобувши перемогу, половці ринули на Русь, принесли їй багато руйнувань і горя. Таким чином, невдалий похід новгород-сіверського князя звів нанівець усі минулі досягнення у боротьбі з половцями.Через якийсь час князю Ігорю з до половця Лавора вдалося втекти з неволі. Одинадцять днів добирався він до Дінця, а звідти — до Новгорода-Сіверського.