Скласти твір хлопчик зірка — боротьба добра та зла

Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Ге­рой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті куче­рі — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконо­гим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася ге­роєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нуж­денних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він по­ширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жор­стокими і себелюбними.

Для нього не було нічого святого. Хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. Це було найбільшим злом героя, і за це він був по­караний. Хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. Обличчя виражало його справжнє єство.

Лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. Хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. Усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. І лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. Хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. Нікому не дозволяв він поводитися жорсто­ко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роз­давав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».

Здавалося, так буде тривати вічно, але правив Хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. Як бачимо, за все треба платити. Занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.

Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подума­ти. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.