Оповідання "Хамелеон" було вперше надруковано в журналі "Осколки" 1884 року. Як у багатьох інших оповіданнях цього часу ("Товстий і тонкий", "Смерть чиновника", "Маска"), Чехов викриває в ньому самодурство представників влади і рабську свідомість людей.
В одному епізоді Чехов відтворив типові явища дійсності — "хамелеонство". Це передано вже в назві оповідання. Як ящірка-хамелеон змінює своє забарвлення в залежності від обставин, так і городовий Очумєлов змінює своє поводження в залежності від того, з ким має справу: догідливий стосовно сильного і деспотичний стосовно слабкого.
Комічну основу оповідання складає невідповідність: незначність важливого для героїв питання (кому належить собака) і серйозний, пристрасний тон обговорення цієї несерйозної "проблеми".
Комічний ефект підсилюється самою побудовою центрального епізоду: це ланцюг "перетворень" Очумєлова. Причому "хамелеоном" виявляється не тільки представник влади, але й потерпілий Хрюкін, і обивательська юрба.
Шість разів городовий Очумєлов змінює свою позицію: то він приймає вигляд людини "можновладця", розмовляє суворо, велично "ворушачи бровами", глибокодумно "обмірковуючи становище", і приймає суворе рішення: покарати хазяїна "бездоглядної" собаки, а самого пса знищити. Очумєлов уже передчуває задоволення "накласти штраф" на хазяїна собаки, як раптово в юрбі хтось висловлює припущення, що собака належить генералу. Очумєлов відразу приймає інше "забарвлення". Він бере під захист собаку, і винуватцем виявляється Хрюкін: "Ты ведь известный народ! Знаю вас, чертей... Не рассуждать!"
Оповідання "Хамелеон" було вперше надруковано в журналі "Осколки" 1884 року. Як у багатьох інших оповіданнях цього часу ("Товстий і тонкий", "Смерть чиновника", "Маска"), Чехов викриває в ньому самодурство представників влади і рабську свідомість людей.
В одному епізоді Чехов відтворив типові явища дійсності — "хамелеонство". Це передано вже в назві оповідання. Як ящірка-хамелеон змінює своє забарвлення в залежності від обставин, так і городовий Очумєлов змінює своє поводження в залежності від того, з ким має справу: догідливий стосовно сильного і деспотичний стосовно слабкого.
Комічну основу оповідання складає невідповідність: незначність важливого для героїв питання (кому належить собака) і серйозний, пристрасний тон обговорення цієї несерйозної "проблеми".
Комічний ефект підсилюється самою побудовою центрального епізоду: це ланцюг "перетворень" Очумєлова. Причому "хамелеоном" виявляється не тільки представник влади, але й потерпілий Хрюкін, і обивательська юрба.
Шість разів городовий Очумєлов змінює свою позицію: то він приймає вигляд людини "можновладця", розмовляє суворо, велично "ворушачи бровами", глибокодумно "обмірковуючи становище", і приймає суворе рішення: покарати хазяїна "бездоглядної" собаки, а самого пса знищити. Очумєлов уже передчуває задоволення "накласти штраф" на хазяїна собаки, як раптово в юрбі хтось висловлює припущення, що собака належить генералу. Очумєлов відразу приймає інше "забарвлення". Він бере під захист собаку, і винуватцем виявляється Хрюкін: "Ты ведь известный народ! Знаю вас, чертей... Не рассуждать!"
вино висміює підлабузництво, лакейство, догідництво