Потрібен жіночий монолог с п'єси,але щоб він був не зі шкільної програми,і

Марко Кропивницький
"Доки сонце зійде, роса очі виїсть"
Цитата:О к с а н а. (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж тепер ви так пишаєтесь? Одначе... що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не ти зовсім хотіла сказати... (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син любив мене, що вашого сина і я любила... 

Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль... Хотіла сказати таке слово, у котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!..
«Мертвого з гроба не вертають...» І ви так спокійно і тоді б сказали цю
приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер
задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших
очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий.
Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не
душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце
моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!.. 
Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого
жалю! Ні, ні, я вас зоби-дила, я вас зневажила... Простіть мене!.. Я сама не
знаю, що кажу... Скажіть, промовте ще раз: «Мені жаль тебе!» Ха-ха-ха! «Мені
жаль тебе!» Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна
мова!..