Написати твір мініатюру "бо хто матір забуває того бог карає" за народною думою буря на чорному морі

В iсторiï украïнськоï культури є чимало недослiджених сторiнок, 
нерозкритих таємниць. Про поетесу та спiвачку Марусю Чурай ще в минулому столiттi 
в Украïнi ходило чимало переказiв та легенд, якi дають пiдстави стверджувати, 
що ця чудова пiснярка 
- особа iсторична.
У центрi роману "Маруся Чурай" Лiна Костенко поставила психологiчний образ Марусi, 
обдарованоï дiвчини, яка палко любить свою землю, i любов та бринить у кожнiй 
Марусинiй пiснi. Їï серце сповнюється гордiстю, коли чує своï пiснi у 
виконаннi козакiв. Маруся 
- вiрна дочка свого народу, i свiй талант вона вiддає народовi. Створенi нею пiснi 
надихають козакiв на боротьбу з ворогом, змiцнюють дух, утверджують нацiональну 
гiднiсть:
Коли в похiд виходила батава 
- Їï пiснями плакала Полтава...
Це дiвчина не просто так, Маруся,
Це 
- голос наш. Це 
- пiсня. Це 
- душа!
Благородство i чистота душi постають i в особистому життi Марусi. Для неï 
кохання i зрада 
- несумiснi поняття. Навiть бiль i розчарування у Грицевi не зробили ïï 
анi озлобленою, анi черствою. Маруся, переконавшись, що ïï "любов чолом 
сягала неба, а Гриць ходив ногами по землi", навiть спiвчуває хлопцевi:
Бiднесенький, намучився зi мною... 
Гукав мене, а я вже не озвалась. 
сказала: вибирай. 
А в нього ж серце навпiл розривалось. 
А вiн Бобренко. Вiн же не Чурай.
Менi подобається те, що Маруся цiнує в життi речi, якi справдi того вартi. Це 
перейняла дiвчина вiд батькiв, якi мали "незглибимi душi". У любовi, у 
подружньому життi вона хоче бути схожою на своïх батькiв, Маруся завжди 
мрiяла: "...я колись, як виросту, i в мене буде отака любов!" Маруся хоче 
побудувати свою сiм'ю на взаєморозумiннi та повазi одне до одного, на довiрi та 
любовi: "Мене потрiбно любити". Маруся розумiє важливiсть свого поетичного 
таланту. Вона прагне до дiï, любить рiдний край, шанує культуру, уболiває за 
щастя i процвiтання украïнського народу. Розповiдi дяка про минуле iсторичне 
показали Марусi тяжкi страждання людей вiд вiйн i лихолiть. Вона забуває про 
власний бiль, осмислює своє призначення як пiснетворця:
Звитяги нашi, муки i руïни 
безсмертнi будуть у ïï словах. 
Вона ж була як голос Украïни, 
що клекотiв у наших хорогвах!