Короткий переказ твору Хамелеон А.Чехов
​

Через базарний майдан іде поліційний наглядач Очумєлов. За ним ступає рудий городовий. Навколо тиша... Аж раптом із дров'яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, Ги жить собака. За ним женеться чоловік у перкалевій накрохмаленій сорочці та розстібнутій жилетці. Він викрикує в бік собаки: "— Дак ти кусатись, нечиста сило! Братця, не пускай його! Тепера не велено кусатись. Держи! А... а!"

Незабаром коло дров'яного складу збирається натовп. Чоловік — це був золотар Хрюкін, — піднявши вгору праву руку, показує натовпові скривавлений палець. Напівп'яному лиці його ніби написано: "Ну, знатимеш же ти мене, шельмо!" Та й самий палець його виглядає, як знамено перемоги. В центрі натовпу, розставивши передні ноги і трусячись усім тілом, сидить на землі біле хортеня з гострою мордою і жовтою плямою на спині. У сльозавих очах його вираз туги й жаху.

Хрюкін каже, що собака вкусив його і вимагає покарання. Очумєлов свариться і каже, що таке не минеться безкарно. Що хазяїна теж треба притягти до відповідальності.

У цю мить з натовпу хтось сказав, що це собака генерала Жигалова.

Мова наглядача ураз змінюється: " Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається він до Хрюкіна. — Хіба таки він дістане до пальця? Він маленький, а ти бач он який здоровило вигнався. Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а тоді й спала тобі в голову ідея, щоб причепитись. Ти ж, бра... звісний народ! Знаю вас, чортів!"

Але тут городовий зауважує, що собака — не генеральський. В генерала таких немає. Очумєлов каже, що й сам знає — в генерала собаки дорогі, породисті. І каже Хрюкіну, щоб той так цього діла не залишав. Треба провчити негідника.

У натовпі хтось каже, що таки бачив у генерала такого собаку. Очумєлов знову змінюється в обличчі. "...Він, може, дорогий, а коли кожна свиня йому в носа цигаркою тикатиме, то зіпсують як стій та дивись. Собака — тендітна тварина... А ти, йолопе, опусти руку, — каже він Хрюкіну. — Нема чого дурного свого пальця виставляти. Сам винен..."

Нарешті на майдані з'являється генеральський кухар, який впевнено заявляє, що в них таких собак зроду-віку не бувало.

"І розпитувати тут довго нема чого, — каже Очумєлов. — Бродячий! Нічого тут довго розводитись... Сказав бродячий, значить бродячий. Знищити, от і все". Кухар продовжує, що цей собака — генералового брата.

Очумєлов з солодкою усмішкою: "Та хіба братик їхній приїхали?.. Ах ти, Боже ж мій, Господи! А я й не знав!.. Так це, виходить, їхній собака. Дуже радий... Візьми його. Песик нічогенький... Меткий такий... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... бр... Сердишся, шельмо!.. Ач, який цуцик..."

Прохор кличе собаку і йде з ним від дров'яного складу... Натовп регоче з Хрюкіна.

Очумєлов, сиплячи погрози Хрюкіну, продовжує прямувати через майдан.

Поліцейський наглядач Очумєлов, йдучи через базарну площу чує крики і собачий визг. Перед ним постає постать Хрюкіна (золотих справ майстер), що біжить за собакою. Він демонструє натовпу закривавлений палець. В центрі натовпу – кривдник Хрюкина, маленьке перелякане щеня. Хрюкин розповідає, що собака його «ні з того ні з сього» вкусила за палець, а оскільки він золотих справ майстер, травма пальця робить його непрацездатним, він несе збиток, і, отже, господар собаки повинен йому заплатити. Очумєлов обіцяє скласти протокол і показати «кузькіну мать» власнику собаки, а собаку «винищити». Хтось із натовпу повідомляє, що це собака генерала Жигалова. Очумєлов відразу змінює свою думку, звинувачує Хрюкина в тому, що він сам собі «розколупав пальця цвяшком». У натовпі нова версія: начебто собака зовсім не генеральська.

Очумєлов знову починає лаяти собаку, повідомляє, що у генерала собаки хороші, а у цієї «ні шерсті, ні вигляду, підлість одна тільки». Хтось знову припускає, що собака належить генералу. В черговий раз Очумєлов змінює свою позицію: «собака – ніжна тварюка», а Хрюкин сам винен, раз «свій безглуздий палець» виставляв. З’являється генеральський кухар і каже, що собака належить братові генерала. Очумєлов відразу ж улесливо вигинається перед собакою, називає її «цу-цик такий собі». Навколишні регочуть з Хрюкіна, а Очумєлов загрожує йому: «Я ще доберуся до тебе», – і продовжує свій шлях по базарній площі.