Какая проблема дружбы и проблема верности верности были в рассказе М.Пришвина «кладовая солнца (

Объяснение:

М. М. Пришвін – один зі головних письменників, що подарував нам безліч оповідань, повістей, “географічних нарисів” про природу. У них усе об’єднано людиною – неспокійною, думаючим, людиною з відкритою й сміливою душею. Велика любов письменника до природи народилася з його любові до людини. Ця тема простежується в казці-минулому М, М. Пришвіна “Комора сонця”. “В одному селі, біля Будова болота, у районі міста Переділ авльзалесського, осиротіли двоє дітей”, – так починається чудовий добуток.

Цей початок нагадує казку,

де читач входить у чудесний мир, де все живе взаємозалежний. На цьому тлі з’являються два образи – Настя й Мітраша. “Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були великі, як золоті монетки”.

Мітраша був маленький, але щільний, “мужичок у мішечку”, посміхаючись, називали його між собою вчителі в школі.

Після смерті батьків все їхнє селянське господарство дісталося дітям: хата, корова Світанок, теплушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами, “з лозинкою

в руці виганял вона своя улюблена череда, розтоплювала пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі”. На Мітраше лежало все чоловіче господарство й суспільна справа. “Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи”.

Так діти жили дружно, не знаючи прикростей і лих. Один раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. “Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени”. Згадавши про те, що є таке місце, називане палестинкою, “вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини”, Настя й Мітраша відправляються в ліс.

Взяли вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Мітраша взяв сокиру, двоствольну “втулку”, сумку з компасом. Навіщо ж він бере компас?

Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. “Мужичок у мішечку” добре пам’ятає батьківські слова: “У лісі ця стрілка тобі доголи матері: …небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання – ошибешься, заблудишся…”.

Хто знав, що діти зштовхнуться із природною стихією й навіч побачать Будово болото? Пройшовши пів путі, Настя й Мітраша сіли відпочити. “Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги”, Про Блудовом болото ходила легенда, що “років двісті тому назад вітер-сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обидва насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю.,.” З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Будово болото, немов живі істоти. Після відпочинку діти вирішили йти далі. Але та ба, “досить широка болотна стежка розходилася вилкою”.

Що ж робити? Виявивши свій упертий характер, Мітраша йде по слабенькій стежці, а Настінька – по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на одного, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. “Серед звуків стогону, , бурчання, в цей ранок іноді виходило так, начебто десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина”.

Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища. “Він став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив”.

Як і всяка казка, казка-минуле М. М. Пришвіна має щасливий кінець. Мітраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. І в боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка, А що ж Настя? Вона, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, “ледве пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках”.

Надвечір голодний Мітраша й утомлена Настя зустрілися. Їм призначено було зустрітися знову в лісі й продовжити свій шлях разом, як уже двісті років “живуть” на Влудовом болоті ялина й сосна.