До іть будь ласка
Лист-послання до головного героя твору «Тев‘є-молочар»

Моєму улюбленому і дорогому другу, ребе1 Шолом-Алейхему, — дай бог здоров'я і достатку вам з дружиною і дітьми! Нехай супроводжують вам радість і втіха усюди і скрізь, куди б ви не звернули стопи свої, — навіки амінь!

«Аз недостойний», — маю сказати я, висловлюючись словами праотця нашого Якова, з якими він звернувся до господа бога, збираючись в похід проти Ісава2 ... Але, можливо, це не так уже й доречно, — вибачайте, будь ласка: людина я проста, ви, звичайно, знаєте більше за мене, — годі й говорити! Живеш, прости господи, в селі, грубішаєш, нема коли ані в книгу заглянути, ані главу зі Священного писання повторити... Щастя ще, що влітку, коли в Бойберик на дачі з'їжджаються єгипецькі багатії3, можна коли-не-коли зустрітися з освіченою людиною, почути мудре слово. Повірте, згадувати про ті дні, коли ви жили неподалік від мене в лісі й вислуховували мої дурні вигадки, мені дорожче за будь-який заробіток! Не знаю, чим я заслужив, що ви вовтузитеся з таким маленьким чоловічком, як я, пишете мені листи та ще збираєтеся виставити моє ім'я в книзі, піднести мене як ласу страву, немов би я був казна хто! Чи не повинен я вигукнути: «Аз недостойний!..» Щиро кажчуи, я вам справді відданий друг, дай мені бог хоча б соту частку того, що я бажаю вам! Ви, я думаю, і самі могли бачити, як я намагався заради вас ще в ті добрі часи, коли ви знімали велику дачу, — пам'ятаєте? Чи не купив я вам за півсотні корову, яку і дешево за п'ятдесят п'ять рублів не купиш. А що вона на третій день здохла, так я ж не винен! Адже ось друга корова, яку я для вас купив, теж здохла!.. Ви самі чудово знаєте, як це мене засмутило, я прямо-таки голову тоді втратив! Чи не я намагався доправляти вам все, що є найкращого, хай до так бог мені і вам в прийдешньому Новому році, щоб було у вас, як у молитві сказано: «Обнови дні наші, яко давнину...» А мені хай до господь в моїй справі! Щоб і я, і коняка моя були здорові, щоб корови давали багато молока, щоб я і надалі міг служити вам вірою і правдою і доправляти сир і масло вам і египецьким багатіям, хай їм бог дарує удачу у справах і всього найкращого. А що стосується вашої праці і пошани, яку ви мені виявляєте своєю книгою, то я ще раз повторюю: «Аз недостойний!» Чи не забагато честі для мене, щоб весь світ раптом дізнався, що по той бік Бойберіка, неподалік Анатовки, живе людина на ім'я Тев'є-молочар? Однак ви, мабуть, знаєте, що робите, вчити вас уму-розуму мені не доводиться; як писати, вам видніше, а в усьому іншому цілком покладаюся на ваш благородний характер: вже ви, я сподіваюся, постараєтеся там в Єгупці, щоб мені від цієї книжки дещо перепало. Зараз це, знаєте, було б дуже до речі: я незабаром почну думати про весілля — дочку треба заміж видати. А якщо господь, як ви говорите, дарує життя, то, мабуть, і двох відразу... А поки бувайте здорові і завжди щасливі, як бажає вам від щирого серця ваш кращий друг Тев'є.

Життя не щадить Тев’є та його дочок. Помирає дружина Тев’є Голда. А в довершення усіх злиднів євреїв виселяють за царським указом з їх рідного села, за «межі осідлості».

Тев’є має сім гарних, працьовитих, розумних дочок. По-різному склалися їхні долі. Старша Цейтл, не бажаючи пов’язати свою долю зі старим заможним м’ясником Лейзером-Вольфом, одружується з бідним кравцем Мотлом, який згодом помирає від сухот. Інша дочка Тев’є — Годл закохується в революціонера Перчика і вирушає разом з ним на заслання у Сибір. Хава, порушивши заповіти батьків, виходить заміж за неєврея, писаря Федька, та приймає християнство. За традиційними юдейськими уявленнями, така дочка вважалася померлою і за нею мали справляти траур. Але на самоті Тев’є спадає думка: «А що таке єврей і не єврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? А якщо вже створив і тих, і інших, то чому вони мають бути отакі роз’єднані, чому повинні ненавидіти один одного?..» Дочка Шпринця, закохавшись у багатого, але нікчемного і самозакоханого Арончика, втопилася, вражена його віроломством. Трагічно складається і доля сумирної Бейлки, яка виходить заміж за нелюбого багатія, аби забезпечити батькові старість.