Ідейно-художній аналіз некрасов роздуми біля парадного під'їзду

                  Ідейно-художній аналіз вірша Некрасова 

                          "Роздуми біля парадного під'їзду"
      В умовах суспільної активності напередодні відміни кріпосного права Некрасов приділяє велику увагу народній тематиці. У вірші "Роздуми біля парадного під'їзду"  поет пише про соціальне розшарування суспільства. М.О. Некрасов сам гав з вікна випадок, який відбувся біля під'їзду його будинку. Він був свідком того, як проганяли селян, що прийшли подати прохання міністру. Але поет не просто описував у вірші цей конкретний випадок. Конкретний факт набуває у Некрасова символічного змісту. "Парадний під'їзд" у ньому виступає  символом  країни. До під'їзду весь час приходять прохачі, лише в урочисті дні приїжджають самовдоволені люди, які мають звання. До високого чиновника допускають не всіх прохачів. У дверях стоїть швейцар, який відганяє обірвану чернь. М.О. Некрасов не випадково дає розгорнутий портрет пілігримів:

Загорелые лица и руки,
Армячишка худой на плечах,
По котомке на спинах согнутых,
Крест на шее и кровь на ногах,
В самодельные лапти обутых...

       З опису видно, як живуть прохачі: злидні і непосильна праця. На обличчях селян застиг "вираз надії і муки" . Вони богобоязливі (носять хрести, хрестяться на церкву). Швейцара, котрий не пустив їх на поріг, вони  не засуджують: "Суди его бог!" А самі лише безнадійно розводять руками. Опису нещасних мандрівників М.О. Некрасов протиставляє  портрет "власника розкішних палат". У той час, як убогі прохачі стоять біля дверей, збивши в кров ноги від довгого шляху до " парадного під'їзду", той, до кого вони прийшли, ще спить. Некрасов гнівно вигукує: 

Вороти их! в тебе их
Но счастливые глухи к добру...

Від опису чиновника автор розширює простір:

Назови мне такую обитель,
Я такого угла не видал,
Где бы сеятель твой и хранитель,
Где бы русский мужик не стонал?

         З таким риторичним питанням звертається  поет до рідної землі. Цей загальний народний стогін переростає в протяжну пісню бурлаків на Волзі. Волга в даному випадку виступає як символ усієї Росії. Автор використовує  високу поетичну лексику, елементи високого стилю, контрасти.

       Роздуми поета про долю рідного народу закінчуються питанням: чи зможе народ прокинутися чи вже він "духовно навеки почил?"