За до десяти тез, охарактеризуйте соціально-економічний розвиток захадноукраїнських земель на початку 20-го століття.

Объяснение:

Революція 1905 – 1907 рр. у Російській імперії була зумовлена всім ходом соціально-економічного і політичного розвитку країни. По-перше, наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. у країні об’єктивно назріли антагоністичні протиріччя між капіталістичними виробничими відносинами у промисловості й пережитками феодально-кріпосницької системи в усіх сферах соціально-економічного і політичного життя. У країнах Західної Європи до середини ХІХ ст. вже відбулися буржуазні революції, які зруйнували засади феодального устрою та швидко прогресували на більш цивілізованому шляху розвитку – капіталістичному. Росія ж до початку ХХ ст. не переживала революції, але внаслідок реформ, які проводили цар і поміщики в другій половині ХІХ ст. (особливо скасування кріпосного права), з одного боку, в країні з’являлися великі фабрики, заводи, шахти, рудники та інші підприємства, а з другого – зберігалися царське самодержавство, поміщицьке землеволодіння, общинне землекористування та інші феодально-кріпосницькі пережитки, які гальмували розвиток продуктивних сил і взагалі весь суспільний прогрес.

По-друге, важливою передумовою революції стала також економічна криза 1900 – 1903 рр., яка розпочалась у Росії, як і в Західній Європі після промислового піднесення 90-х років ХІХ ст. У зв’язку зі зниженням попиту на товари капіталісти скорочували обсяги виробництва або закривали підприємства, звільняючи робітників. Так, у Криворіжжі в 1902 р. з 79 рудників діяв лише 41. У 1903 р. з 56 доменних печей працювали лише 23. В Російській імперії за роки кризи було закрито 3 тис. підприємств і звільнено понад 200 тис. робітників.

По-третє, революція була зумовлена також посиленням концентрації виробництва та створенням монополістичних об’єднань, що було одним з найважливіших наслідків економічної кризи 1900 – 1903 рр. На початку ХХ ст. царська Росія належала до «другого ешелону» капіталістичного світу, але за рівнем концентрації виробництва й робітників на великих підприємствах посіла перше місце у світі.

У 1903 р. на підприємствах з кількістю робітників 500 і більше, що становили 4 % всіх підприємств країни, працювало 48,7 % усіх робітників Росії, тоді як у США – менше третини. В Україні 44 % робітників працювали на підприємствах з числом 500 чол. і більше.