Яку політику імперська влада проводила щодо пригноблених народів?​

. Втративши після поразки у війні з Пруссією становище великої держави, переживаючи нове піднесення національно-визвольної боротьби пригноблених народів, Австрія змушена була піти на компроміс з найбільш розвинутою нацією імперії - угорцями. У результаті унітарну державу було перетворено на дуалістичну (двоєдину) монархію - Австро-Угорщину, що складалася формально з двох незалежних частин - Австрійської імперії та Угорського королівства під владою одного монарха. 8 червня 1867 р. Франц Йосиф Габсбург коронувався як угорський король, залишаючи одночасно і титул імператора Австрії.

Кожна з двох частин Австро-Угорської імперії мала власний двопалатний парламент, зберігала адміністративну самостійність, а загальні питання виносились на засідання імперського парламенту. І Австрія, і Угорщина мали власні уряди, за винятком трьох спільних міністерств - військового, закордонних справ і фінансів.

Конституція 1867 р. зберігала в Австро-Угорщині напівабсолютистську форму правління і становий порядок формування верхніх палат парламентів (австрійського рейхсрату і угорського сейму). Виконуючи функції голови держави, імператор, водночас, контролював усю повноту виконавчої влади і зберігав за собою право видавати укази, що мали силу законів.

Укладена в 1867 р. між Австрією та Угорщиною особлива економічна угода визначала розмір участі обох частин імперії у покритті спільних державних витрат. Відмова угорців продовжити дію угоди на черговий десятилітній термін наприкінці XIX ст. зумовила тривалу політичну кризу в країні, що ледве не закінчилася розвалом імперії.