“Який внесок зробила Україна в Ранньомодерну добу у загальноєвропейську спадщину”

​

Великі географічні відкриття поширили європейську цивілізацію на інші континенти, призвели до перерозподілу ресурсів, появи в Європі нових сільськогосподарських культур, зміни культури землеробства, міграції населення, формування міжнародного ринку тощо.

Головним торговельним шляхом стає океан. Набувають сили і політичного значення держави, які мали вихід до морів і океанів, а інші держави вели тривалу і вперту боротьбу за доступ до них. Торговельний обмін збільшив виробництво продуктів харчування, що вплинуло на різке зростання кількості населення і дало поштовх швидкому розвитку міст.

Торгівля з нововідкритими землями мала наслідком і накопичення золота в європейських країнах, які вкладали капітал у розвиток мануфактурного виробництва, що, в свою чергу, підвищило попит на сільськогосподарську продукцію (як сировину для мануфактур), яку постачали на західноєвропейський ринок країни, де було багато землі і можливостей для розвитку сільського господарства.

XVI-XVIII ст. - це час індустріального розвитку держав, боротьби між ними за лідерство, час існування і воєнно-політичної сили великих імперій (Священної Римської імперії Габсбургів, Османської, а у XVIII ст. і Російської).

На цьому тлі український народ у XVI ст. не мав, через зовнішньополітичні обставини більш раннього часу, власної державності. У XVI ст. етнічні українські землі знаходилися під владою Великого князівства Литовського, Польщі (з 1569 р. - Речі Посполитої), Угорщини, Молдовського князівства. Чернігово-Сіверщина з 1503 р. перебувала у складі Московської держави. А в південних степах кочували татарські орди, закриваючи доступ до Чорного моря. Ця важливої політичної ваги обставина перешкоджала долученню України до європейської цивілізації, але не виключила її з процесу соціально-економічного, політичного та культурного розвитку. Це доводить освоєний протягом навчального року фактичний матеріал.

Розшматування українських земель між названими сусідніми державами свідчить про те, що Україна того часу була не суб’єктом, а об’єктом політичних відносин у Центрально-Східній та Східній Європі. Геополітичне становище України робило її привабливою в політичних планах різних держав.

Зазначені вище європейські цивілізаційні процеси, однак, не обійшли українські землі. Так, попит на сільськогосподарську продукцію на західноєвропейському ринку призвів до швидкого поширення в українських землях в складі Великого князівства Литовського і Польщі фільваркових господарств і впровадження панщини (Устава на волоки 1557 р.). Люблінська унія 1569 р. і утворення Речі Посполитої (із захопленням Польщею українських земель, які раніше входили до складу Великого князівства Литовського) зробили її найбільшою за площею державою та однією з головних політичних сил у Європі.

Під впливом Польщі в XVI ст. у Великому князівстві Литовському, переважну більшість території якої складали українські і білоруські землі, завершується формування нового суспільного стану - шляхти. Українська шляхта, не полонізована і не покатоличена, у наступному столітті візьме активну участь у процесі творення національної державності.

Объяснение: