Головною особливістю розвитку економіки Наддніпрянської України на початку XX ст. був поступовий перехід від вільного підприємництва до монополістичного капіталізму. Монополії — великі об’єднання підприємців однієї чи кількох галузей, які ділять між собою ринки збуту товарів із метою одержання максимальних прибутків.
Розвиток промисловості характеризувався:
концентрацією виробництва й утворенням монополістичних об’єднань — синдикатів («Все- російське товариство цукрозаводчиків», «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Продвагон»);
формуванням промислової спеціалізації регіонів (Донбас — центр вугільної промисловості, Нікополь — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і частково Лівобережжя — цу- крової промисловості);
значним впливом іноземного — французького, бельгійського, німецького, британського капіталу (у вугільній промисловості іноземному капіталу належало 63%, у металургії — 90% основного капіталу, у залізничному транспорті — 2/3 залізниць).
Розвиток сільського господарства характеризувався:
збереженням великого поміщицького землеволодіння й селянського малоземелля; посиленням спеціалізації окремих районів (Степова Україна — зернові культури, Правобережжя й частково Лівобережжя — технічні культури: цукрові буряки, картопля, тютюн);
розвитком кооперативного руху (створення сільськогосподарських спілок — Союзів спожив- чої кооперації);
посиленням трудової міграції українських селян на сільськогосподарські заробітки (у Степову Україну, на Дон, Кубань, у Нижнє Поволжя, до Сибіру, на Далекий Схід).
Темпи економічного розвитку Наддніпрянської України були досить високими, однак істотно відставали від темпів розвитку передових країн світу внаслідок колоніальної політики Російської імперії. Наддніпрянська Україна виступала постачальником сільськогосподарської продукції й сировини для промисловості центральних губерній Росії.
Головною особливістю розвитку економіки Наддніпрянської України на початку XX ст. був поступовий перехід від вільного підприємництва до монополістичного капіталізму. Монополії — великі об’єднання підприємців однієї чи кількох галузей, які ділять між собою ринки збуту товарів із метою одержання максимальних прибутків.
Розвиток промисловості характеризувався:
концентрацією виробництва й утворенням монополістичних об’єднань — синдикатів («Все- російське товариство цукрозаводчиків», «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Продвагон»);
формуванням промислової спеціалізації регіонів (Донбас — центр вугільної промисловості, Нікополь — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і частково Лівобережжя — цу- крової промисловості);
значним впливом іноземного — французького, бельгійського, німецького, британського капіталу (у вугільній промисловості іноземному капіталу належало 63%, у металургії — 90% основного капіталу, у залізничному транспорті — 2/3 залізниць).
Розвиток сільського господарства характеризувався:
збереженням великого поміщицького землеволодіння й селянського малоземелля; посиленням спеціалізації окремих районів (Степова Україна — зернові культури, Правобережжя й частково Лівобережжя — технічні культури: цукрові буряки, картопля, тютюн);
розвитком кооперативного руху (створення сільськогосподарських спілок — Союзів спожив- чої кооперації);
посиленням трудової міграції українських селян на сільськогосподарські заробітки (у Степову Україну, на Дон, Кубань, у Нижнє Поволжя, до Сибіру, на Далекий Схід).
Темпи економічного розвитку Наддніпрянської України були досить високими, однак істотно відставали від темпів розвитку передових країн світу внаслідок колоніальної політики Російської імперії. Наддніпрянська Україна виступала постачальником сільськогосподарської продукції й сировини для промисловості центральних губерній Росії.
Объяснение: Вроде так