Якій країні обмешили армію до 33 тисяч в 1919році

22 березня — чергова річниця революційних подій 1919 року на Закарпатті. Зараз цю сторінку історії області ігнорують на тлі неабиякої уваги до Карпатської України 1939 року, сакралізованої в сучасному націоналістичному дискурсі. Хоча було би повчально згадати досвід тих 40 днів першого соціалістичного експерименту на схилах Карпат. Адже Радянська влада тут точно не встановлювалася на «російських багнетах». Навіть навпаки — вона прийшла із заходу, з Угорщини, частиною якої тоді були закарпатські землі.На початку ХХ століття Австро-Угорська дуалістична монархія, до складу якої входило і Закарпаття, представляла собою «клаптикову імперію», що тріщала по швах. У 1848 році, зіткнувшись із поширенням загальноєвропейської революції, вона вже перебувала за крок від історичного небуття, коли вивільнилися пригноблені національні меншини і буржуазно-демократичні рухи. Розпочавшись 15 березня 1848 року, революція в Угорщині стимулювала розвиток визвольних рухів і в тих частинах імперії, де угорці, самі будучи під ярмом австрійців, пригнічували інші народності (не зайвим буде відзначити, що двоє найвидатніших діячів угорської революційної демократії — Лайош Кошут і Шандор Петефі — були відповідно словацького і сербсько-словацького походження). Серед цих земель були і задвірки країни, депізньосередньовічний феодалізм зберігався у недоторканному вигляді (кріпосне право було скасоване лише у 1853 році) — Закарпаття. Тут боротьба за автономію та подолання відсталості обернулася на форму культурно-просвітницького руху, представників якого називають «будителями» услід за їхніми словацькими аналогами — педагог і літератор отець Олександр Васильович Духнович (автор «Гімну підкарпатських русинів») був представником саме цього напрямку.