Як давній грецький історик плутарх оцінює полководницький хист юлія цезаря

«...Зовсім інакше склалося його подальше життя, коли йому довелося вести війни й ходити в походи, наслідком яких стало завоювання Галлії. Він виявився воїном і полководцем, який ні в чому не поступається жодному з найбільш гідних подиву та найвидатніших воєначальників світу - усіх їх Цезар своїми подвигами перевершив. Так, одні з них не можуть рівнятися з ним щодо суворості місць, у яких він змушений був воювати, других він перевершив розміром завойованої країни, третіх - кількістю й силою переможених ворогів, четвертих - труднощами, яких зазнав, воюючи з дикими й віроломними племенами, п’ятих - людяністю та милосердям у поводженні з полоненими, шостих - щедрістю та вдячністю своїм воїнам і, нарешті, всіх - тим, що виграв найбільше битв і знищив найбільшу кількість ворогів.

Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави Цезаря.

Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) Цезар сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує» (Плутарх).