Уявлення про минуле відіграє щоразу важливіше значення в процесі дентифікації з власною етнічною і національною спільнотою, а також у взаємному сприйнятті поляків та українців. Цю тенденцію ми гаємо в Польщі від часу появи перших дискусій навколо єдвабного в 2001 року, а також дискусій при відзначенні шістдесятої pічниці Волинської трагедії у 20о3 році. Натомість, в Україні ці розмови більшою мірою 3'являються пiсля Помаранчевої революці 2004 року. Останні дослідження на цю тему показували, що в польській громадській думці уявлення про жоден інший народ не формувалися настільки під впливом конфліктних подій з новітньої історії, як це сталося у випадку з українцями (Trosгynski, 2016). Разом а тим, не схоже, що ідентичність сучас- них українція сильніше залежить від історі, як це можна побачити у поляків,-більшою мірою це все-таки ідентичність, що пов'язана з побудовою держави, яка мала 6 відпа- nідати очікуванням громадян. Тим не менше, обох країнах керівництаа держаа реалі зують політику національної пам'яті, скеровану на односторонню інтерпретацікю подій 20 століття, яка абудована на мартиролоаі і героїзації аласного народу. Такий підхід зміцнився після Евромайдану а Україні у 2014 року і nісля приходу до влади у Польщі роком пізніше партії «Право Справедливість». Так само засоби масової інформації в тому числі «нові», яких стирається межа міжаяторомічитачем-створюють образи минулаго в подібний б. Враховуючи сильну політизаціюірозширене використання медіальних образівупублічномужитті, академічним iсторикам а обох країнах дуже важко пробитися до громадського обговорення CBOIM професійними поглядами. Відтоді, як держави Центральноїі Східної Европи надають все більшу вагу історичній політиці, прикладом чаго е поява 1нститутів національної пам'яті (у Пальщі- у 2000 році, в Україні- в 2006 році), починає змінюнатися і роль самих історикiв. Частина а них більшою мірою ангажується в реалізацію партикулярних інтересів саоєї держави, ніж в реалізацію більш універсальної місії наукових досліджень. Дослідженню взаємозалежності між громадською думкою, істориками, осаітою, засобами масової інформацї, а також структурних подібностей і відмінностей між історичними культурами в Польщі й Україні присвячений дослідницыкий проект «сторичні культури в процесі змін
Уявлення про минуле відіграє щоразу важливіше значення в процесі дентифікації з власною етнічною і національною спільнотою, а також у взаємному сприйнятті поляків та українців. Цю тенденцію ми гаємо в Польщі від часу появи перших дискусій навколо єдвабного в 2001 року, а також дискусій при відзначенні шістдесятої pічниці Волинської трагедії у 20о3 році. Натомість, в Україні ці розмови більшою мірою 3'являються пiсля Помаранчевої революці 2004 року. Останні дослідження на цю тему показували, що в польській громадській думці уявлення про жоден інший народ не формувалися настільки під впливом конфліктних подій з новітньої історії, як це сталося у випадку з українцями (Trosгynski, 2016). Разом а тим, не схоже, що ідентичність сучас- них українція сильніше залежить від історі, як це можна побачити у поляків,-більшою мірою це все-таки ідентичність, що пов'язана з побудовою держави, яка мала 6 відпа- nідати очікуванням громадян. Тим не менше, обох країнах керівництаа держаа реалі зують політику національної пам'яті, скеровану на односторонню інтерпретацікю подій 20 століття, яка абудована на мартиролоаі і героїзації аласного народу. Такий підхід зміцнився після Евромайдану а Україні у 2014 року і nісля приходу до влади у Польщі роком пізніше партії «Право Справедливість». Так само засоби масової інформації в тому числі «нові», яких стирається межа міжаяторомічитачем-створюють образи минулаго в подібний б. Враховуючи сильну політизаціюірозширене використання медіальних образівупублічномужитті, академічним iсторикам а обох країнах дуже важко пробитися до громадського обговорення CBOIM професійними поглядами. Відтоді, як держави Центральноїі Східної Европи надають все більшу вагу історичній політиці, прикладом чаго е поява 1нститутів національної пам'яті (у Пальщі- у 2000 році, в Україні- в 2006 році), починає змінюнатися і роль самих історикiв. Частина а них більшою мірою ангажується в реалізацію партикулярних інтересів саоєї держави, ніж в реалізацію більш універсальної місії наукових досліджень. Дослідженню взаємозалежності між громадською думкою, істориками, осаітою, засобами масової інформацї, а також структурних подібностей і відмінностей між історичними культурами в Польщі й Україні присвячений дослідницыкий проект «сторичні культури в процесі змін