Вплив поширення вітряків в середньовічному суспільстві​

Вітряні млини мали переваги над водяними, бо працювали цілий рік, а не сезонно; не «стомлювалися», як млини на тягловій силі («кінні»). Витіснити їх змогли тільки парові, надійніші й потужніші, не залежні від примх природи. Електрифікація остаточно витіснила вітряки і перевела їх  у розряд «неперспективних».

Вітряки створювали особливий колорит українського села, польових доріг: біля них подорожні відпочивали, по них вимірювали відстань. Та вітряні млини з’явились  у нас відносно пізно.  До того борошно мололи «на горах, на водах, на желізі, на телізі, на рачачій нозі». Вважається, що вітряки винайшли на початку нашої ери в Китаї, Єгипті та на Близькому Сході. В Європі «крилаті» стали відомі під час хрестових походів: найперше – у Франції. Та справжній, технічно досконалий вітряк з’явився лише близько 1430-гороку. Млин став своєрідним показником рівня розвитку науки та техніки епохи середньовіччя.

Найімовірніше, на українські території вітряки поширилися в ХVІ столітті. Потрапили вони до нас із Німеччини. Тоді найбільше «модних» механізмів було на Волині. В часи Київської Русі мали поширення кінно-волові млини. Ходячи по колу, тварини обертали механізм. Водяні млини з’явилися дещо раніше за вітряки, але аж до ХVІ століття їх було дуже мало, і борошно мололи переважно ручними жорнами. Найбільше на наших теренах водяних млинів збудували у першій половиніХІХстоліття – щонайменше 10 тисяч.

Млинарство швидко перетворилося на прибуткову справу, адже «робило гроші» з вітру. Однак збудувати млин – то була справа вельми недешева, а тому залишалася прерогативою заможних людей. Та й право молоти зерно надавали далеко не всім. У Речі Посполитій (до якої входили й українські землі) млинарство, поруч із гуральництвом, було в державній монополії, а користуватися нею фізичним особам дозволяли через оренду. Млини були надзвичайно вигідними підприємствами, тож за них точилися справжні війни.

За часів Гетьманщини  млинарство було одним із головних джерел «бюджетних» надхо­джень. На той час млин перетворився на цілий промисловий комплекс: тут валяли сукно, дерли крупу, обробляли деревину (так звані тартаки), робили папір, порох тощо. Оскільки млини були дуже рентабельними підприємствами, то привілей займатися мірошництвом надавався тільки гетьманським універсалом і переважно особам, які були корисні гетьману з тих чи інших причин. Володіли млинами також і монастирі.

Новий виток у розвитку млинарства почався в ХVІІІ столітті, коли на території України широко будували вітряні млини німецького та голланд­ського типів. Відмінності між ними були в тому, яким вони ловили вітер. У німецьких за вітром обертався весь корпус, а в «голландках» – лише дах із крилами та колесом (так звана шапочка). В Україні були поширені вітряки-башти, вітряки-комори на піддашку і вітряки, що повторювали форму клуні, хати, культових споруд, зрубні і каркасні, одноповерхові й двоповерхові. «Робочим» для вітряка вважався вітер 3,6 - 8,5 м/с.

Уже на початкуХІХ століття навколо сіл, на вигонах і пагорбах стояло часом по кілька десятків (до 80 на півдні) «крилатих створінь». Це вражало заїжджих людей. Так, придворний лікар Отто фон Гун, який супроводжував російського царя під час його подорожі Україною, занотував: «Під’їжджаючи до поселення Понурниця, ми побачили раптом багато вітряних млинів. Всі вони махали крильми, і здавалося, що вони мелють всю Україну. Але потім нам пояснили, що кожний – не більший за селянську клуню…».

Після скасування кріпаччини селяни почали масово будувати вітряки. Ставили їх переважно на громадських територіях – вигонах, крутих схилах, при дорогах, на польових пагорбах. У народі їх називали «дядьківські» вітряки. Будували їх господарі в складчину або сукупно з родичами: батько й син, брати чи інші близькі родичі. Млинарська справа, як і вітряк, передавалась у спадок синам.

Пік будівництва вітряків припав на кінець ХІХ – початок ХХ століття. Дослідники припускають, що в Україні їх тоді було не менше 20 тисяч. Вони чітко позначали на карті України хліборобські райони: саме ті землі, де переважало сільськогосподарське виробництво зерна, а не скотарство чи  відхідництво. Бурхливий розвиток млинарства символізував демографічне зростання і, відповідно, збільшення попиту на борошно і крупи.

Объяснение:

Вітряні млини мали переваги над водяними, бо працювали цілий рік, а не сезонно; не «стомлювалися», як млини на тягловій силі («кінні»). Витіснити їх змогли тільки парові, надійніші й потужніші, не залежні від примх природи. Електрифікація остаточно витіснила вітряки і перевела їх  у розряд «неперспективних».

бывай думаю правельно