Середньовічний Париж - одне з найбільших міст Західної Європи. Його історія охоплює періоди правління чотирьох королівських династій — Меровінгів (V—VIII століття), Каролінгів (VIII—X століття), Капетингів (X—XIV століття) і Валуа (XIV—XV століття). З давніх часів місто було поділене на три умовні частини — острів Сіте, північне правобережжя і південне лівобережжя, кожна з яких мала свої індивідуальні особливості розвитку. З північного боку середньовічний Париж межував з пагорбом Монмартр, а на півдні — з більш похилими пагорбами Сент-Женев'єв (в районі яких утворився знаменитий Латинський квартал) і Монпарнасом. Приблизні кордони середньовічного міста збігаються з територією, яку сьогодні займають перші шість округів Парижа і частина VII округу.
Місто активно розвивалось на основі галло-римської Лютеції в епоху Меровінгів, але за Каролінгів втратило столичний статус, а з ним й минулу політичну вагу і торгову живість. В епоху Капетингів місто швидко надолужило втрачене й стало впливовим університетським центром Західної Європи, а також найавторитетнішим європейським центром теології. Упорядкування середньовічного Парижа завершилося в основному у XIII столітті, в першій половині XIV століття розростання міста тривало, але надалі призупинилося. На першу половину XV століття припав період занепаду столиці (за роки Столітньої війни вона втратила близько половини населення і місцями була зруйнована), але до кінця Середньовіччя Париж відновився і почав знову розширюватися[1][2][3].
Середньовічний Париж - одне з найбільших міст Західної Європи. Його історія охоплює періоди правління чотирьох королівських династій — Меровінгів (V—VIII століття), Каролінгів (VIII—X століття), Капетингів (X—XIV століття) і Валуа (XIV—XV століття). З давніх часів місто було поділене на три умовні частини — острів Сіте, північне правобережжя і південне лівобережжя, кожна з яких мала свої індивідуальні особливості розвитку. З північного боку середньовічний Париж межував з пагорбом Монмартр, а на півдні — з більш похилими пагорбами Сент-Женев'єв (в районі яких утворився знаменитий Латинський квартал) і Монпарнасом. Приблизні кордони середньовічного міста збігаються з територією, яку сьогодні займають перші шість округів Парижа і частина VII округу.
Місто активно розвивалось на основі галло-римської Лютеції в епоху Меровінгів, але за Каролінгів втратило столичний статус, а з ним й минулу політичну вагу і торгову живість. В епоху Капетингів місто швидко надолужило втрачене й стало впливовим університетським центром Західної Європи, а також найавторитетнішим європейським центром теології. Упорядкування середньовічного Парижа завершилося в основному у XIII столітті, в першій половині XIV століття розростання міста тривало, але надалі призупинилося. На першу половину XV століття припав період занепаду столиці (за роки Столітньої війни вона втратила близько половини населення і місцями була зруйнована), але до кінця Середньовіччя Париж відновився і почав знову розширюватися[1][2][3].