сторичне значення освіти і писемністі у 14-15 столітті ​​

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культурі збагатилася на нові елементи. Найважливішим з них стала писемність, яка поширилась у східно-слов’янському світі значно раніше від офіційного введення християнства. Певне уявлення про слов’янське письмо язичницького часу дають відкриття ряду глеків і мисок черняхівської культури (II – V ст.).

Нині відомо близько десятка посудин з досить цікавими графічними орнаментами. Аналіз їх, здійснений Б. Рибаковим, показав, що перед нами добре розроблена календарна система, за до якої слов’яни рахували й ворожили. Ці ритуальні посудини з календарними знаками доносять до нас схему річного циклу язичницько-магічної обрядовості і засвідчують досить високий рівень культури наших пращурів. Уже в IV ст. вони знали річний календар, який складався з чотирьох сонячних фаз і з 12 місяців.

Раннє ознайомлення на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку в Корсуні (Херсонесі) слов’янським просвітителем Кирилом Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Підтвердженням цього є договори Русі з греками. З договору Ігоря з греками 944 р. відомо, що повноваження руських купців підтверджували письмові грамоти, а не золоті й срібні печатки, як було раніше. Імператор Візантії Костянтин 7 Багрянородний (905 – 959) у своєму творі "Про церемонії візантійського двору" повідомляє, що княгиню Ольгу під час її перебування на чолі посольства Русі в Константинополі супроводжували 12 перекладачів.

Особливий інтерес у цьому плані становить "софіївська абетка", виявлена С. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софіївського собору в Києві. Абетка написана на фресковій штукатурці, містить 27 букв, з яких 23 відповідають грецькому алфавіту, а чотири – слов’янському мовленню. На думку С. Висоцького, "софіївська" абетка відбиває один з передніх етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви, щоб передати фонетичні особливості слов’янської мови. Не виключно, що перед дослідником відкрився алфавіт, яким користувалися на Русі ще за часів Аскольда та Діра.

Кириличною системою письма написані всі відомі давньоруські твори: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073 і 1076 рр. Ці твори – не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі.

Розкопки в Новгороді та інших містах Північної та Північно-Східної Русі виявлять "берестяні грамоти" - листування громадян з приводу різних господарських справ. Українським варіантом "берестяних грамот" є звенигородські грамоти. Найбільша з них має п’ять рядків. У ній йдеться про сплату боргу 60 кун. У Києві грамоти на бересті поки що не знайдені, що пояснюється особливостями ґрунту, який не сприяє зберіганню деревини.

Своєрідною компенсацією "берестяних грамот" в українських землях є графіті – давні (XI-XIII ст.) написи побутового характеру, зроблені парафіянами і священиками на стінах культових споруд. Разом з "берестяними грамотами" і написами на ужиткових речах графіті засвідчують досить широке розповсюдження грамотності на Русі.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославина в Києві вже існувала державна школа, в якій навчались діти "нарочитої чаді" - найближчого оточення князя. Таких дітей брали в школи не для того, щоб із них зробили паламарів і священиків, а щоб виростити державних діячів, здатних підтримувати стосунки з іншими країнами.

Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді. У ній, за свідченням "Повісті временних літ", навчалося 300 дітей із заможних сімей. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В. Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат.

Для продовження й поглиблення освіти слугували бібліотеки. Вони створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі.

Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами комори своїх палат; князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю і подарував її Печерському монастирю. На Русі було багато бібліотек, але перша й най значиміша містилась у Софії Київській. У ній налічувалось до 900 примірників книг, що за мірками Середньовіччя було досить вражаючим.

Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості ґрунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У період переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князюванпя Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної і церковної політики. Було утворепо три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя — це прототип державного навчального закладу; школа "книжного вчення", основною метою якої була підготовка священиків і ченців; світська школа домашнього навчання, де навчались діти ремісників і купців.

Подробнее - на -

Объяснение: