Сердюк, бунчук, пірнач, компанієць, шестопер

Сердюки  — вояки найманих піхотних частин, що утримувалися гетьманами Війська Запорізького з другої половини 17 — першої половини 18 століття. Складали гвардію гетьмана. Сердюків набирали переважно з українського населення, козаків Гетьманщини і Запоріжжя, які наймалися за утримання і платню від гетьманського уряду. Середній сердюцький полк нараховував 400—500 вояків. Вони несли військову службу на кордонах, всередині країни, охороняли гетьманську резиденцію. Указом російського царя від 14 липня 1726 сердюцькі полки ліквідовано.
Бунчук — символ гетьманської влади, держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся.
Пірнач — вид холодної зброї у середньовічній Європі, Київській Русі (пізніше у козацтва) та Близькому Сході, різновид булави, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално. Форма - срібна або позолочена палиця, довжина - близько півметра, з литою кулеподібною головкою, до якої кріпилися від 4 до декількох десятків металевих пластин, прямокутної, трапецевидної, трикутної або ажурної форми. Мав вигляд металевої втулки із гострими пластинами («пір'їнами»),число яких коливається від 4 до 16, закріпленої на дерев'яному або металевому держаку. Вага - 0,6 - 1,5 кг. Призначався для нанесення шокових ударів, проламування захисного обладунку. Був символом старшинської влади.
Компанійські полки — вільнонаймані («охотницькі») кінні полки у Гетьманщині, створені в 60-70-х роках 17 століття гетьманським урядом. Виконували військово-політичні функції, несли сторожову та розвідувальну службу, а також брали участь у військових діях.
Шестопер ( теж саме, що й "пірнач")