Росповідь про слов'янського бога

Перун — бог наймогутніших сил неба і землі, блискавки та грому. У предків культ Священних гаїв був культом Перуна, ототожнюваного з дубом. Середньовічний історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) свідчив, що слов’яни «бога блискавки вважають єдиним господарем усього».

Объяснение:

За народними віруваннями, після створення світу, коли бог вогню Сварог пішов на відпочинок, Перун заступив його місце в небі. Його уявляли у вигляді літнього чоловіка зі срібною головою та золотими вусами. За іншими даними, особливе значення мала борода громовержця, що знайшло відображення у фольклорі стосовно «бороди Іллі», образ якого замінив Перуна в епоху двовір’я. Перун народився з каменю, одухотворений та благословенний у світ Білобогом, а вигодувала громовержця коза. Колись попереду війська везли постать Перуна, голову якого вінчали козині роги: військо кожного племені виступало з тотемом- предком на чолі. За свідченням О.Афанасьєва, у предків існував звичай водити в день сонцевороту (12 грудня) ведмедя одного або з козою. Як «представник» бога- громовика ведмідь відіграє неабияку роль у народному епосі. У казках Перун виступає іноді у вигляді богатиря Івана Медведки: по пояс він людина, а нижня поло­вина — ведмежа. Можливо, тому й донині на Щедрий вечір (1 січня) ходять по хатах із символічною зіркою та водять козу чи ведмедя. На думку дослідника, ім’я Перуна з часом замінилося історичним іменем Іллі Муромця. У ратних подвигах Ілля уподібнюється Перунові, він використовує його зброю — всерозтрощуючі стріли — і виїжджає на такому ж чарівному коні, як і бог-громовик.

Предки, ідучи обороняти рідну землю, клялися Перуном, богом своїм, що не осоромлять слави вітчизни. Перун — бог, який не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Грім і блискавка Перуна — найстрашніша кара для тих, хто порушує клятви богам. «Велесова книга»: «Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїнів убоялися».

Деревом Перуна вважався дуб, бо в нього найчас­тіше влучає грім. На честь громовержця горіли вічні вогні, які постійно підтримували деревиною дуба; якщо такий вогонь гаснув, його знову запалювали тертям шматків священного дерева. Щоб був добрий урожай, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки — липам.