Порівняйте політику в національному питанні правлячих режимів Польщі та Румунії​

Объяснение:

Нова польська конституція (1921 р.) ґрунтувалася на принципі унітарності польської держави, з єдиною законодавчою і виконавчою владою, без забезпечення національним меншинам будь-яких автономних прав. Не виконала Польща також узятих на себе міжнародних зобов’язань шанувати національні і віросповідні права національних меншин. На кінець 1922 р. поляки в Східній Галичині розподілили між собою майже 200 тис. га землі, на Волині – 112 тис., на Поліссі – 113 тис. га.

Наприкінці вересня – на початку жовтня 1921 р. на всій території Польщі проведений перепис населення. Фальсифікованими наслідками перепису уряд сподівався обґрунтувати польський характер Галичини, Холмщини і Волині а фактом участі місцевого населення у переписі продемонструвати світу визнання населенням Західної України її влади. Незважаючи на репресії, чимало галицьких українців бойкотували перепис, який перетворився в антиокупаційний плебісцит.

5 і 12 листопада 1922 р. відбулися вибори до сейму і сенату. За задумом польського уряду вибори мали стати одним з важливих заходів анексіоністської політики, а також засвідчити перед світовою громадськістю польську суверенність над цією територією і прояснити позицію Антанти. Еміграційні уряди УНР та ЗУНР і Міжпартійна рада виступили проти участі українського населення Східної Галичини у виборах. Керівництво всіх українських партій і Міжпартійна рада прийняли рішення про бойкот виборів у краї. В Комуністичній партії Східної Галичини (КПСГ) думки щодо виборів розділилися: опозиційна частина партії (васильківці) бойкотувала вибори, решта комуністів, згідно з постановою ЦК Комуністичної робітничої партії Польщі, оголосила про намір взяти в них участь. Для цього останні створили легальну організацію – Союз пролетаріату міст і сіл. Підтримала вибори й Українська селянська партія (хліборобів), яка користувалася матеріальною і організаційною підтримкою властей.

Перед виборами 22 жовтня польський уряд прийняв рішення про «розширення компетенції військово-польових судів». У Східну Галичину були відправлені війська, які придушували масові виступи проти виборів. У відповідь Українська Військова Організація (УВО) (нелегальна військова організація, що існувала у 1920 – на початку 1930 рр. у Західній Україні створена за ініціативою Є. Коновальця, І. Андрухіва та ін.) карала тих, хто йшов на службу до окупаційних властей або агітував за участь у виборах.

Польська адміністрація розглядала бойкот виборів як акцію, що спрямовувалася з УСРР. Це стало приводом до арешту членів КПСГ та інших політичних діячів і посилення контролю на польсько-українському кордоні. Репресивні заходи польської влади до противників виборів не вплинули на ситуацію. Спираючись на незначну групу «хліборобів», від українців до сейму обрано лише 5 депутатів на чолі з О. Ільковим. Більше 60 % населення Східної Галичини, тобто практично всі галицькі українці, участі у виборах не брали.