Переваги та недоліки форми правління сша 17-18 ст

Певний прорив в уніфікації терміну «форма правління» зробила Швеція, де вперше було вжито на офіційному рівні у 1772 р. прийнято акт, який визначав організацію державного механізму на рівні найвищих ланок і мав відповідну назву. Про форму правління як характеристику владної системи держави йшлося у Конституції Норвегії 1814 р., Португалії (1826 р.), Саксонії (1831 р.), Франції (1848 р.). У ХІХ ст. на понятійно-дефініційному рівні форма правління майже не досліджувалась, адже вироблене визначення влаштовувало теоретиків. У радянській юридичній науці поняття форми правління визначалося за до різних підходів, ідеологічно зумовлених. У 60-80 рр. ХХ ст. радянські юристи визначились з поняттям «форми держави», котра складається з 3 компонентів — форми державного правління, форми державного устрою, форми політичного режиму. У 80-х рр. визначення набуває чіткого значення: «форма правління — це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням». Традиційно в юридичній літературі виділяються дві форми правління — монархія й республіка. До цих двох основних форм включають і інакші форми, все ж ні одна із них не дістала загального визнання. Так склалось історично, що першою із новітніх форм державного правління постала парламентська монархія. Її поява пов'язана із рисами державного ладу Великобританії, котрий склався в XVIII столітті. Президентську республіку вперше сформовано за Конституцією США 1787 року, а перша класична змішана республіканська форма правління бере початок від змісту положень Конституції Франції 1958 р.[2]