Особливості розвитку великої Британії і Франції у 50-60 роках​

У 50-60-х pp. XIX ст. Англія дотримувалася принципів зовнішньої політики, що були напрацьовані ще в попередньому столітті. її головною метою було збереження і примноження економічної та політичної могутності держави.

Провідником англійського зовнішньополітичного курсу став Генрі Пальмерстон (1784-1865). Він одержав освіту в університетах Единбурга і Кембриджа та понад півстоліття знаходився серед най впливовіших лідерів Англії. Г. Пальмерстон поєднував у собі риси аристократа і державного діяча, прихильника лібералізму всередині країни й жорстоких методів у зовнішній політиці. Він зумів накинути англійському суспільству думку про вищість Англії, про її особливу роль у міжнародних відносинах. "Британський підданий у будь-якій країні може бути впевненим, що пильне око і сильна рука Англії захистять його від несправедливості та образи", - підкреслював Г. Пальмерстон. Найсильнішим аргументом британського уряду в суперечках була військова могутність, насамперед флот.

Після закінчення війни небезпечним противником Англії стала Франція. Заради зміцнення власних позицій Англія виявила зацікавленість в об'єднаній Італії, яка могла створити противагу Франції. На словах підтримуючи Польщу в її боротьбі проти російського царизму і Данію, до якої вторглася Пруссія, уряд Пальмерстона не бажав ризикувати життям жодного англійського солдата.

Увагу Англії привертала громадянська війна у Сполучених Штатах Америки. Великі підприємці, земельна аристократія підтримували Південь. Пальмерстон уважав, що там має постати окрема держава. Але багато хто в Англії розумів, що війна між Північчю і Півднем у США є битвою між демократією та системою рабства. Перемога Півночі показала неспроможність Англії проводити всеосяжну політику, бути "володаркою світу".