Охарактеризуйте розвиток театру у першій половині 19 століття​

Відповідь:

Театральне мистецтво здавна користувалося популярністю на українських землях. У першій половині XIX ст. в Наддніпрянщині в поміщицьких маєтках за тогочасною модою з’являлося чимало театрів, де грали актори-кріпа-ки. Серед найвідоміших були кріпацькі театри в селі Кибинці на Полтавщині в маєтку Д. Трощинського та селі Качанівка на Чернігівщині в поміщика Г. Тарновського. До його маєтку на театральні вистави приїздили М. Гоголь, М. Маркевич, М. Максимович та інші.

У повісті «Музикант» цей театр описав Т. Шевченко, який був добре знайомий із господарем театру та його акторами. За своїм характером і змістом кріпацький театр був розвагою замкнутого кола людей, панською примхою. Однак він готував професійних акторів, створював підґрунтя для подальшого розвитку театрального мистецтва. На наступному етапі його змінив аматорський театр (тип самодіяльного народного театру). Гуртки акторів-аматорів існували в гімназіях та вищих навчальних закладах. Відомі аматорські трупи працювали в Полтаві, Харкові, Ніжині, Кременчуці та інших містах. За мовою та репертуаром як кріпацький, так і аматорський театр українськими не були.

Михайло Щепкін починав творчий шлях актором кріпацького театру. Пізніше він грав у Харківському і Полтавському професійних театрах. За сприяння І. Котляревського, що був керівником Полтавського театру, актора викупили з кріпацтва. У створюваних на сцені образах М. Щепкін виявляв глибоке знання життя, побуту, гумору й комізму українського народу. У 1822 р. актор переїхав до Москви, де до кінця свого життя грав у Малому імператорському театрі.

Український професійний театр зародився в середовищі аматорських театральних колективів. У 1791 р. в Харкові було створено спеціальне приміщення, обладнане для проведення постійних театральних вистав. У ньому двічі на тиждень відбувалися вистави, ролі в яких спершу виконували юнаки-ама-тори з губернської канцелярії. Згодом із них сформувалася постійна трупа акторів, яка взяла театр на власне утримання. Відтоді професійні актори Харківського театру за свою гру стали отримувати платню. У 1818 р. в Полтаві з ініціативи малоросійського генерал-губернатора М. Рєпніна також відкрили професійний театр на основі аматорського театру, який існував тут уже три роки. Саме для Полтавського театру І. Котляревський написав перші українські п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Одночасно зі становленням професійного театру з’являлися нові українські актори. На думку більшості сучасників, найкращими з них були Михайло Щепкін (1788—1863) та Карпо Соленик (1811 —1851).

На Правобережжі, у Кам’янці-Подільському й Києві діяли польські театри. У 1803 р. будинки для проведення постійних театральних вистав збудували в Києві та Одесі.

На західноукраїнських землях до 30-х рр. XIX ст. театральних вистав не було. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії у Львів із Відня надіслали театральну трупу, яка грала вистави німецькою мовою для нових господарів краю. Перша вистава народною мовою відбулася в 1834 р. у Львівській духовній семінарії за сприяння її ректора Г. Яхи-мовича. Семінаристи поставили на сцені русинське селянське весілля за народними обрядами й піснями. У роки революції 1848—1849 рр. у Львові, Перемишлі та Коломиї відбулися перші публічні вистави українською мовою за п’єсами І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У жовтні 1848 р. І. Озаркевич представив виставу за мотивами «Наталки Полтавки» перед Собором руських вчених у Львові. Подальший розвиток театру на західноукраїнських землях призупинила реакція, що запанувала тут у 50-х рр. XIX ст. Унаслідок цього перший український професійний театр з’явився на цих територіях лише на початку 60-х рр. XIX ст.