Охарактеризуйте наслідки російсько-турецьких війн другої половини ХVIII ст., виділивши позитивні та негативні.

Російсько-турецькі війни XVIII ст. Та Україна

Російсько-турецькі війни за чорноморське узбережжя точились не одне століття. У другій половині XVIII ст. ця боротьба вступила у завершальну фазу. Вона ознаменувалася двома виснажливими війнами — 1768—1774 та 1787—1791 pp. Обидві сторони готувались до вирішальної битви. У планах підготовки до війни Росії значне місце належало Україні. На її території створювалися запаси продовольства та фуражу, велися оборонні роботи, готувались транспортні засоби.

З самого початку і до кінця війни 1768—1774 pp. у ній активну участь взяло козацтво України. Його рухливі, добре озброєні кавалерійські частини громили турків в районі Очакова, Бендер, під фокшанами, на р. Римнік, під Ізмаїлом. Запорозькі козаки у морських операціях, їх швидкохідні та маневрені чайки потопили, наприклад, турецьку флотилію у гирлі Дунаю (1770 р.). У наступний період російсько-турецьких війн козаки продовжували наносити удари по морських комунікаціях противника, брали участь в облозі турецьких фортець. Після ліквідації Січі (1775 р.) царський уряд продовжував використовувати колишніх запорожців у війні. Відомо, наприклад, що в другій російсько-турецькій війні 1787—1791 pp. взяло участь 12,5 тис. козаків з Чорноморського козачого війська.

Війни, які вела Росія з Туреччиною, лягли важким тягарем на плечі народу України. Тисячі людей залучалися на будівництво фортець та оборонних ліній. Зросли податки та інші різноманітні побори. На Україну була поширена загальноросійська система рекрутських наборів (щорічно 1—2 чоловіка від 500 душ). Термін військової служби досягав 15 років. Усе це викликало справедливе невдоволення селян та козаків, змушувало їх боронити свою волю. Частина українського населення взяла участь у селянській війні під проводом О. Пугачова. За умовами Кючук-Кайнарджійського (1774 р.) та Ясського (1791 р.) мирних договорів Російська держава здобула великі території Північного Причорномор'я та Приазов'я. У 1783 р. до її складу увійшов Крим. Росія одержала право вільного торгового судноплавства по Чорному морю. З ліквідацією Кримського ханства було також покладено край спустошливим нападам на українські землі татар та турків. Разом з тим у татарського народу була втрачена можливість самобутнього і незалежного розвитку.

39). Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст.

На Півдні України в 1812 р. царський уряд утворив Миколаївську (згодом перейменовану в Херсонську), Катеринославську і Таврійську губернії. Ці губернії, разом з утвореним після приєднання до Росії Бесарабським округом, становили Ноиоросійсько-Бе-сарабське генерал-губернаторство з центром в Одесі. Такий поділ України створював царизмові сприятливі умови для здійснення шовіністичної політики, а також русифікації українського населення і затримував прогресивний процес формування української буржуазної нації.

Колонізація Росією півдня України в кінці XVIII cm. Заселення та розвиток Південної України стали можливими тільки після звільнення її від турецько-татарського володіння. Заселення відбувалось за декількома напрямками. Одною з найважливіших була народна колонізація. Тобто Північне Причорномор'я заселялось, перш за все, завдяки самовільному переселенському рухові з Лівобережної і Правобережної України. Вирішальну роль у заселенні регіону відіграли українці. Цьому сприяло надане їм право переходу на нові землі, географічна близкість і звичні умови життя на новому місці. До середини 30-х років XIX ст. переселенський рух мав землеробський характер, проте швидкий ріст міст і вичерпання вільних резервів казенних земель збільшили роль неземле-робського міграційного руху в міста.

Ще одним видом колонізації була іноземна. Царський уряд з метою швидкого освоєння Півдня України за ноземних переселенців.

Так, у степах України були створені цілі колонії німців, сербів, греків, болгар. Селились тут вірмени і грузини, а також старообрядці з Росії, які втекли звідтіля від переслідувань влади. Останніх в ті часи називали розкольниками, тому що вони розкололи єдину православну церкву.

Місто Одеса було засновано в 1794 р. Будівництво порту, гавані і міста здійснювалось за проектом Ф. Де-волана, під загальним керівництвом адмірала Й. Дерибаса. Спочатку місто називалось Хаджи-бей, за ім'ям татарської фортеці. У 1795 р. його перейменували на Одесу від назви стародавньої грецької колонії Одесос, яка буцімто була колись на березі Тилігульського лиману. Насправді ж ця колонія існувала в Болгарії, в районі міста Варна.

У другій половині XVIII ст. загострюється боротьба між Російською та Османською імперіями за контроль над Чорним морем і його північним узбережжям. У результаті російсько-турецької війни 1768-1774 рр. було підписано вигідний для Російської імперії Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 р.

Згідно Кючук-Кайнарджійського договору, Росія отримувала землі між Дніпром та Південним Бугом, кілька турецьких фортець, набувала права безперешкодного плавання російських кораблів по Чорному морю. Окрім того, за наполяганням Катерини II, Кримське ханство було визнане незалежним, хоч насправді потрапило під пильну російську опіку.

Татари не бажали миритися з такою російською опікою, тож у 1776 р. відмовилися від російського «захисту». У відповідь на територію Криму відразу були введені війська. Прикриваючись гаслом до братам-християнам, протягом 1778-1779 рр. Катерина II організувала відселення вірмен та греків з Криму. Це завдало відчутного удару по скарбниці ханства, адже саме вірмени і греки були основними платниками податків.

1. Чим закінчилася російсько-турецька війна 1768-1774 рр.?

2. Що передбачав Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 р.?

3. Які події відбувалися в Криму в 1778-1779 рр.?

Дослідник про участь українців у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр.