Бісмарк був прихильником, як би сьогодні сказали, «сильної руки». Він говорив, що проблеми того часу (об’єднання Німеччини) вирішать не промови політиків чи парламентські більшості, а «залізо й кров». За такий підхід та сильне урядування його в народі називали «залізним канцлером».
“Залізний канцлер “, що представляв інтереси меншості і абсолютної влади, управляв цією імперією в 1871–1890 роках, провів реформи німецького права, системи управління і фінансів, що модернізували ці сфери життя країни. Прагнучи соціального миру, Бісмарк запровадив для робітників соціальне страхування на випадок непрацездатності та пенсійне забезпечення за віком.
Запровадження обов’язкового соціального страхування в Німеччині було одним з елементів політики Бісмарка.
Процес вдосконалення соціальних законів почав набирати обертів у наступні десятиліття. Розширювалося коло застрахованих, збільшувалися розміри виплат, зростали витрати держави на соціальні програми. У середині 1890-х рр. вони становили майже 2 млрд. марок — сума на ті часи досить велика. Парадокс, однак, у тому, що ухвалені за ініціативою Бісмарка соціальні закони, обернувшись для сучасників додатковим фінансовим тягарем, полегшили життя майбутнім поколінням.
Бісмарк був прихильником, як би сьогодні сказали, «сильної руки». Він говорив, що проблеми того часу (об’єднання Німеччини) вирішать не промови політиків чи парламентські більшості, а «залізо й кров». За такий підхід та сильне урядування його в народі називали «залізним канцлером».
“Залізний канцлер “, що представляв інтереси меншості і абсолютної влади, управляв цією імперією в 1871–1890 роках, провів реформи німецького права, системи управління і фінансів, що модернізували ці сфери життя країни. Прагнучи соціального миру, Бісмарк запровадив для робітників соціальне страхування на випадок непрацездатності та пенсійне забезпечення за віком.
Запровадження обов’язкового соціального страхування в Німеччині було одним з елементів політики Бісмарка.
Процес вдосконалення соціальних законів почав набирати обертів у наступні десятиліття. Розширювалося коло застрахованих, збільшувалися розміри виплат, зростали витрати держави на соціальні програми. У середині 1890-х рр. вони становили майже 2 млрд. марок — сума на ті часи досить велика. Парадокс, однак, у тому, що ухвалені за ініціативою Бісмарка соціальні закони, обернувшись для сучасників додатковим фінансовим тягарем, полегшили життя майбутнім поколінням.