Данило Романович Галицький (народився у 1201 або 1204 р., помер у 1264 р.) - один з найвидатніших українських князів, чия слава тягнулася далеко за межі його володінь, досягнувши фортечних стін європейських міст і далеких наметів степових кочівників. Могутній правитель, проникливий політик і дипломат, відчайдушно хоробрий воїн і талановитий полководець - всі ці якості зробили Данила Романовича великим ще за життя.
1. Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об'єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле.
2. Князь розширив територію до Любліна і Перемишля на заході, Мукачево та Чернівців - на півдні, будував нові міста (Львів, Холм, Угровськ, Данилів) і розвивав старі (Галич, Дорогочин, Володимир). При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.
Дани́ло Рома́нович, або король Данило чи Данило Галицький (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів.
Син Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безрезультатно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію.
Сподіваючись на до західних союзників, прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогичин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України.
Данило Романович Галицький (народився у 1201 або 1204 р., помер у 1264 р.) - один з найвидатніших українських князів, чия слава тягнулася далеко за межі його володінь, досягнувши фортечних стін європейських міст і далеких наметів степових кочівників. Могутній правитель, проникливий політик і дипломат, відчайдушно хоробрий воїн і талановитий полководець - всі ці якості зробили Данила Романовича великим ще за життя.
1. Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об'єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле.
2. Князь розширив територію до Любліна і Перемишля на заході, Мукачево та Чернівців - на півдні, будував нові міста (Львів, Холм, Угровськ, Данилів) і розвивав старі (Галич, Дорогочин, Володимир). При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.
Дани́ло Рома́нович, або король Данило чи Данило Галицький (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів.
Син Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безрезультатно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію.
Сподіваючись на до західних союзників, прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогичин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України.