Конспект правобережна україна в останній четверті 17ст.

Друга половина XVII ст. в історії Правобережної України - це доба приборкання польським урядом національно-визвольної боротьби українського народу на цій території, руїнницької інтервенції Польщі, Московщини й Туреччини й боротьби цих держав за панування на Україні, нового польського наступу на українські землі

Андрусівське перемир’я 1667 р. і "вічний мир" 1686 р. залишили в руках Речі Посполитої Правобережну Україну (крім Києва), але поразка Польщі у війнах з Туреччиною віддала останній Поділля і зверхність над південно-східною частиною Правобережжя - Брацлавщиною і півднем Київщини. Нарешті, правобережна Наддніпрянщина за Бахчисарайською угодою 1681 р. і "вічним миром" приречена була на пустелю.

Польща нічого не забула й нічого не навчилася. На Волині і в північній Київщині були відновлені давні права шляхетського землеволодіння й стара система панщини. Однак якщо на Волині і, звичайно, в Галичині шляхетське господарство майже не переривалося, то Київщина, власне - київське Полісся, знову пережила період польської експансії. Вигнана Хмельниччиною шляхта поверталася в свої маєтки і, хоч нерідко знаходила там справжню "desertam Arabicam" i "locum, ubi Troia fuif", вона, не гаючи часу, бралася відновлювати цілу систему економічного визиску й національного гноблення українського народу.

На території Правобережної України в другій половині XVII ст. з’являється чимало нових землевласників як з місцевої шляхти, так особливо із зайшлих польських і литовських магнатів та шляхтичів. Панські маєтки здебільшого майже весь час перебували в руках заставних або орендних державців (або посесорів) - майже виключно з середньої та дрібної польської і частково литовської шляхти. Замість володінь київських монастирів і київської православної митрополії, які після 1686 р. зосередили своє господарство на Лівобережжі і в тій частині Правобережжя, що відійшла до Росії, в межах Правобережної України з’явилися володіння різних католицьких та уніатських церковних інституцій і серед них володіння (з 1684 р.) такого великого землевласника, як київська уніатська митрополія.

Якщо всі ці повинності перевести на робочі дні, то на початку XVIII ст. на кожне селянське господарство Волині припадав пересічно 231 робочий день на рік, київського Полісся - 162 робочі дні; навіть на Поділлі, яке в 1700 р. щойно повернулося до Польщі, на кожне господарство припадало 82 робочі дні. Лише на Брацлавщині й на півдні Київщини переважали грошові чинші й натуральні данини.

Надзвичайно тяжким для селянства був один із шляхетських привілеїв - право пропінації, а також монополія млинарства.

Важким тягарем лягали на селянство ще й різні державні повинності й податки. Та найголовніше було те, що польська шляхта мала повну, необмежену владу над усім майном і над особою, навіть над життям українського селянина.

Не легше жилося під польською владою і українському населенню міст. Українське міщанство було майже позбавлене прав. В інтересах польської шляхти і польського міщанства його було дуже утиснено в промислах, торгівлі тощо.

У кінці XVII - на початку XVIII ст. польська панська або старостинська влада остаточно підпорядкувала собі місто. Особливо тяжке було становище міщанства в приватновласницьких містах. Навіть більші з них, що мали "магдебургію", звичайно цілком залежали від панської влади. Міщани були обтяжені різними повинностями: вони повинні були платити грошовий чинш, віддавати різні натуральні данини, відбувати різні шарварки. Дуже поширюється в цей час панщина міщан на користь фільварку (або замку). Наприклад, у м. Старокостянтинові посесор у 1701-1703 рр. "ґвалтовним притягав міщан" на панщину у фільварку, для якого відібрані були міщанські землі.

У 1703 р. до різних польових робіт притягнуто було всіх міщан, не виключаючи нікого ("nemine escepto"). Ця "роботизна" була остільки тяжка для міщан, що в тому ж році вони відкупилися від неї за 500 злотих. А втім, і надалі міщани повинні були зжинати та звозити збіжжя і викопувати деякі інші фільваркові роботи. Дуже давалася взнаки міщанам також транспортна повинність ("подорожчизна"). "Неналежитими підводами нас унівець обернули", - скаржилися міщани. Так само було і в Дубні, Миколаєві, Гайсині та в багатьох інших містах Правобережної України як панських, так часто і королівських.