Чому саме в середині 20-х років 19 століття латинська америка змогла звільнитися від колоніального панування?

Перемога національно-визвольних революцій

Через деякий час після проголошення Колумбійської федерації Болівар відновив наступ на іспанців (січень 1821 р.). Вигнавши їх до осені з країни, Болівар рушив свої війська на Кіто (нині – Еквадор). До травня 1822 іспанці були витіснені і звідти. Територія Кіто була приєднана до Колумбії.



Перемога латиноамериканського флоту в битві з іспанцями біля берегів Венесуели. Червень 1823 р.

Свій успіх, досягнутий в Чилі, розвивав і Сан-Мартін. У серпні 1821 р. він направив військову експедицію в Перу на куплених у Англії кораблях. Іспанці в паніці відступали, а багато солдатів-латиноамериканців переходили на бік патріотів. Незабаром іспанці майже без боїв були відтіснені в гірські райони Анд. Для їх остаточного розгрому Сан-Мартін на зустрічі з Боліваром (липень 1822 р.) попросив до йому військами. Але Болівар погодився надіслати лише невеликий загін. При всіх своїх заслуги він був дуже честолюбною людиною і не бажав ділити з ким би то не було лаври визволителя.

Мабуть, Болівар висловив цю думку І Сан-Мартіну (про зміст їх бесід, що проходили наодинці, відомо мало). В усякому разі, незабаром після згаданої зустрічі Сан-Мартін відмовився від своїх постів полководця і правителя Перу і поїхав в Європу. Там він і помер у повному забутті через майже 30 років. А з іншим латиноамериканським лідером – Мірандою, за згодою Болівара, обійшлися ще цинічніше. Коли в 1812 р. Міранда був розбитий іспанцями, його заарештували (нібито за «боягузтво і зраду»), а потім... передали іспанцям! Старий Міранда був відвезений до Іспанії, де незабаром помер у в'язниці.