У процесі розвитку мистецтва можна виокремити два великі періоди:
— коли художні картини світу не мали автономності та були тісно зрощеними із сакральними цінностями, передусім з міфом та релігією;
— коли художні картини світу розвиваються відокремлено від сакральної культури.
Якщо в першому разі міф і релігія надавали художнім образам світу загальнозначущих, колективних смислів, то в другому — разом із узагальненням відбувається утвердження особистісного начала і виникають різні картини світу, що функціонують одночасно в певному типі культури.
Спробуйте узагальнити свої знання з мистецтва різних епох, стилів, напрямів і назвати особливості картин світу, які вразили своєю оригінальністю.
У наш час саме полікультур-ність стає основним принципом розвитку людства. Зупинимося на цьому явищі детальніше і почнемо з прикладів.
В Україні на Хмельниччині є стародавнє місто Кам’янець-Подільський — справжній музей неба. Його архітектура вирізняється самобутністю і творить своєрідне полікультурне середовище. Протягом століть місто неодноразово ставало здобиччю численних завойовників: монголо-татарських ханів, литовських князів, польських королів, турецьких султанів. Під час одного з таких нашесть у центрі міста було зведено масивну споруду костьолу. За часів турецького панування споруду реконструювали, перетворили на мусульманську мечеть, а поруч добудували мінарет. Після поразки турецьких військ на мінареті поставили скульптуру. Так відбувався «архітектурний діалог» Заходу і Сходу, який триває і дотепер.
Таких прикладів у нашій країні та за кордоном можна навести чимало. Типові далекосхідні пагоди можна побачити в європейських містах, зокрема в Брюсселі. Екстер’єри та інтер’єри цих споруд (арх. А. Марсель) прикрашені розкішним декором, в якому дивно переплелися місцеві і східні елементи. Зокрема, зображення сцен самурайських битв на вітражах, скульптурки різнокольорових драконів, китайські сувої з пейзажами, меблі і вази витонченої роботи, привезені з Піднебесної.
лискучим зразком полікультурності є мавританське мистецтво, оригінальний стиль якого сформувався під впливом арабських та іспанських художніх традицій. Поширення воно набуло в Північній Африці та іспанській Андалузії. Коли бербери захопили Піренейський півострів вестготів, Гранада стала столицею Гранадського емірату, а палац Альгамбра — власністю мавританських володарів. До особливостей мавританського стилю належать: гармонійний синтез архітектури (арки-підкови), декоративної скульптури (леви фонтану), монументального живопису зі східною геометризованою орнаментикою природи («мистецтв води») тощо.
Мавританський стиль проявився згодом в архітектурісинагог Європи.
Нині по всьому світу активно будують мечеті, причому не лише в ісламських країнах, айв Європі. Зокрема, достатньо активно в Німеччині, де серед населення збільшується кількість емігрантів з Близького Сходу.
Орієнталістський дух в європейському образотворчому мистецтві відчутний у творчості Вінсента Ван Гога, Поля Гогена, Анрі Матіса. Художники Ван Гог і Гоген у свій час покинули розвинену європейську цивілізацію, щоб відшукати смисл життя у первісності існування інших народів, намагаючись передати ці відчуття на картинах. Гогенівські колоритні фігури таїтянок, що сидять чи стоять у нерухомих позах, мов розчиняються у природі й стають її органічною частиною.
Інтерес до Сходу виявляв і Михайло Врубель. У київський період художник написав «Етюд у східному стилі» та картину «Дівчинка на тлі пер-
сидського килима», що стала гордістю столичного музею. Картина, що зображує юну киянку, « звучить »,
«грає» веселковими переливами барв, і її декоративність зовсім не заважає відчути живу душу дівчинки — напівреального і напівфантас-тичного, майже казкового образу.
У минулому мистецтво народів світу розвивалося самостійно і певного мірою автономно. Проте новий час усе змінив. У XX ст. виникла так звана глобальна цивілізація зі спільними технологіями, цінностями, проблемами. Турбота про збереження світової мистецької спадщини людства — спільний обов’язок усього населення нашої планети.
Разом із тим треба пам’ятати, що єдина цивілізація існує в багатонаціональному полікультурному Щоб уникнути нерівності, штучного злиття культур, підкорення людства будь-яким стандартам (зокрема примітивним стандартам масової культури), для збереження багатобарвності світу потрібне толерантне ставлення до всіх культур.
У процесі розвитку мистецтва можна виокремити два великі періоди:
— коли художні картини світу не мали автономності та були тісно зрощеними із сакральними цінностями, передусім з міфом та релігією;
— коли художні картини світу розвиваються відокремлено від сакральної культури.
Якщо в першому разі міф і релігія надавали художнім образам світу загальнозначущих, колективних смислів, то в другому — разом із узагальненням відбувається утвердження особистісного начала і виникають різні картини світу, що функціонують одночасно в певному типі культури.
Спробуйте узагальнити свої знання з мистецтва різних епох, стилів, напрямів і назвати особливості картин світу, які вразили своєю оригінальністю.
У наш час саме полікультур-ність стає основним принципом розвитку людства. Зупинимося на цьому явищі детальніше і почнемо з прикладів.
В Україні на Хмельниччині є стародавнє місто Кам’янець-Подільський — справжній музей неба. Його архітектура вирізняється самобутністю і творить своєрідне полікультурне середовище. Протягом століть місто неодноразово ставало здобиччю численних завойовників: монголо-татарських ханів, литовських князів, польських королів, турецьких султанів. Під час одного з таких нашесть у центрі міста було зведено масивну споруду костьолу. За часів турецького панування споруду реконструювали, перетворили на мусульманську мечеть, а поруч добудували мінарет. Після поразки турецьких військ на мінареті поставили скульптуру. Так відбувався «архітектурний діалог» Заходу і Сходу, який триває і дотепер.
Таких прикладів у нашій країні та за кордоном можна навести чимало. Типові далекосхідні пагоди можна побачити в європейських містах, зокрема в Брюсселі. Екстер’єри та інтер’єри цих споруд (арх. А. Марсель) прикрашені розкішним декором, в якому дивно переплелися місцеві і східні елементи. Зокрема, зображення сцен самурайських битв на вітражах, скульптурки різнокольорових драконів, китайські сувої з пейзажами, меблі і вази витонченої роботи, привезені з Піднебесної.
лискучим зразком полікультурності є мавританське мистецтво, оригінальний стиль якого сформувався під впливом арабських та іспанських художніх традицій. Поширення воно набуло в Північній Африці та іспанській Андалузії. Коли бербери захопили Піренейський півострів вестготів, Гранада стала столицею Гранадського емірату, а палац Альгамбра — власністю мавританських володарів. До особливостей мавританського стилю належать: гармонійний синтез архітектури (арки-підкови), декоративної скульптури (леви фонтану), монументального живопису зі східною геометризованою орнаментикою природи («мистецтв води») тощо.
Мавританський стиль проявився згодом в архітектурісинагог Європи.
Нині по всьому світу активно будують мечеті, причому не лише в ісламських країнах, айв Європі. Зокрема, достатньо активно в Німеччині, де серед населення збільшується кількість емігрантів з Близького Сходу.
Орієнталістський дух в європейському образотворчому мистецтві відчутний у творчості Вінсента Ван Гога, Поля Гогена, Анрі Матіса. Художники Ван Гог і Гоген у свій час покинули розвинену європейську цивілізацію, щоб відшукати смисл життя у первісності існування інших народів, намагаючись передати ці відчуття на картинах. Гогенівські колоритні фігури таїтянок, що сидять чи стоять у нерухомих позах, мов розчиняються у природі й стають її органічною частиною.
Інтерес до Сходу виявляв і Михайло Врубель. У київський період художник написав «Етюд у східному стилі» та картину «Дівчинка на тлі пер-
сидського килима», що стала гордістю столичного музею. Картина, що зображує юну киянку, « звучить »,
«грає» веселковими переливами барв, і її декоративність зовсім не заважає відчути живу душу дівчинки — напівреального і напівфантас-тичного, майже казкового образу.
У минулому мистецтво народів світу розвивалося самостійно і певного мірою автономно. Проте новий час усе змінив. У XX ст. виникла так звана глобальна цивілізація зі спільними технологіями, цінностями, проблемами. Турбота про збереження світової мистецької спадщини людства — спільний обов’язок усього населення нашої планети.
Разом із тим треба пам’ятати, що єдина цивілізація існує в багатонаціональному полікультурному Щоб уникнути нерівності, штучного злиття культур, підкорення людства будь-яким стандартам (зокрема примітивним стандартам масової культури), для збереження багатобарвності світу потрібне толерантне ставлення до всіх культур.
Объяснение: