Чи можна створити універсальний рецепт подолання відсталості

Подолання відсталості країн, що розвиваються - це гостра глобальна проблема сучасності, яка загрожує розвитку і самому виживанню людства.

Причинами відсталості цих країн стали : нерівномірне становище у світовому поділі праці, обтяжливість етнічних, релігійних, соціальних конфліктів, невідповідність культурно-історичних характеристик великих масивів населення імперативам модернізації і повноцінної участі в глобальних процесах сучасності. Всі ці негативні фактори особливо рельєфно виступили на фоні науково-технічної трансформації світової економіки та інтернаціоналізації суспільного життя, перетворили бідність,, відсталість і нестабільність відсталих країн у дійсно глобальну проблему.

Подолання відсталості країн, що розвиваються - це гостра глобальна проблема сучасності, яка загрожує розвитку і самому виживанню людства.

Причинами відсталості цих країн стали : нерівномірне становище у світовому поділі праці, обтяжливість етнічних, релігійних, соціальних конфліктів, невідповідність культурно-історичних характеристик великих масивів населення імперативам модернізації і повноцінної участі в глобальних процесах сучасності. Всі ці негативні фактори особливо рельєфно виступили на фоні науково-технічної трансформації світової економіки та інтернаціоналізації суспільного життя, перетворили бідність,, відсталість і нестабільність відсталих країн у дійсно глобальну проблему.

В кінці 80-х років в країнах, що розвиваються, 1,5 млрд. чоловік були позбавлені сучасної медичної до у 800 млн. чоловік щорічний дохід становив менше 150 доларів на кожного, 800 млн. дорослих були неписьменними і 200 млн. дітей не відвідували школу. За деякими оцінками, повне і часткове безробіття охоплювало від однієї третини до половини всього працездатного населення цих країн.

Після 1950 року кількість населення в світі подвоїлася, частина населення, яка живе в найбідніших регіонах світу, збільшилася з 23% у 1950 році до 34% у 1985 році.

Населення країн, що розвиваються, зростає щорічно на 2%. Це майже втричі перевищує темпи зростання населення в розвинутих країнах (0,7%).

Таке швидке зростання для багатьох країн є серйозною проблемою. Особливо там, де висока репродуктивність поряд з бідністю загрожує не тільки добробуту, а й навіть життю людей, особливо дітей. Через недоїдання та хвороби бідність призводить до збільшена смертності новонароджених або малолітніх, що в свою чергу змушує сім'ї народжувати більше дітей, щоб гарантувати виживання хоч декількох із них. Висока ж народжуваність супроводжується материнською та дитячою смертністю. Від недоїдання та недостатнього споживання речовин і мікроелементів страждає понад 1 млрд. людей, котрі живуть в бідності у країнах, що розвиваються. У новонароджених і дітей молодшого віку дефіцит споживних речовин та мікроелементів веде до затримки росту, до розумової відсталості. У дорослих це підвищує захворюваність і знижує працездатність. У країнах, що розвиваються, кількість населення в розрахунку на одного лікаря в 12,5 рази більша, ніж у розвинутих країнах. Розрив за ключовими показниками (насамперед - за середнім душовим обсягом виробництва і продуктивністю праці ) між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, практично не скорочується.

Під економічним розвитком розуміють суттєве підвищення життєвого стандарту, що включає в себе матеріальний добробут, освіту, охорону здоров'я та захист навколишнього середовища. Розвитку країни сприяють такі фактори: нагромадження капіталу, зростання рівня освіти, знань (це підвищує здатність людей сприймати нові ідеї, робить доступними нові технології); сприяння розвитку сільського господарства і промисловості (шкідливість дискримінаційної політики щодо сільського господарства стала загальновживаною); відкритість економіки (це сприяє припливу нових технологій); зростання ролі держави (крім перерозподілу витрат і прибутків, боротьби з бідністю, держава частіше стала безпосередньо втручатися у виробництво товарів, розміщення інвестицій і споживання).

Підсистема країн, що розвиваються, включає 4/5 усіх країн світу. У них проживає більш 80% населення Землі. Економічний стан країн, що розвиваються, їхні проблеми безпосередньо позначаються на великій частині людства. До цієї підсистеми відносяться всі азіатські країни, крім Японії, Південної Кореї й Ізраїлю, усі країни Африки, крім ПАР, а також країни Латинської Америки. Їх характеризують надзвичайно різноманітний вигляд, різні умови і рівні соціального й економічного розвитку. Разом з тим існує ряд ознак, що поєднують країни, що розвиваються, в особливу групу держав. Спільність цих ознак має соціальні, економічні й історичні корені.

Один з найважливіших критеріїв виділення країн, що розвиваються, в окрему світову підсистему - їх слаборозвиненість і відсталість.  

Відсталість відбиває стан господарства цих країн, що характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Історично відсталість виражається у виді відставання в розвитку одного типу суспільства від іншого в момент колонізації країн Азії, Африки і Латинської Америки. За деякими оцінками, співвідношення ВВП на душу населення між метрополіями і колоніями в той період було дорівнює приблизно 2:1 на користь Заходу. Колонізатори, захопивши колонії і підкоривши їх потребам метрополій, перетворили відставання в хронічну відсталість країн, що розвиваються. У 1950 р. у Третьому світі були райони, де рівень життя було нижче, ніж у 1800 р., наприклад у Китаї. По оцінках у цілому в 1950 р. рівень життя в країнах, що розвиваються, був такий же, як у 1800 р., чи, у кращому випадку, тільки на 10-20% вище.